Ой, Марічко, дарма ти йому усміхаєшся, не буде він тебе проводжати до шлюбу.
Варварі щойно стукнуло шістнадцять, коли втратила маму. Тато ще десь років сім тому подався в Київ на заробітки, та й пропав. Ані вісточки, ані шеляга надісланої.
На похороні усе село було, хто пиріжків приніс, хто картоплі натягав. Хрещена тітка Марія та сама, що й по-доброму повчає часто навідувала Варю, розповідала, як борщ правильно варити і коли курей на ніч закривати. Щойно школу закінчила влаштували дівчинку працювати на пошту у сусідній Лісовичі.
Варя була ну як Вам сказати справжня україночка: румянці як у бабусі, кругле лице, носик картофельний, але сірі очі як два ранкові ставочки, й русява товста коса аж до пояса, що аж біля дверей шурхотіла.
А на селі найжаданішим хлопцем був Микола. Два роки як прийшов із армії, дівчата біля нього як бджоли біля меду вються. Навіть ті, що до бабусь на літо з Полтави приїздили, від нього очей не відводили.
Микола, якби не був водієм у селі, то, може, вже б у яких-небудь фільмах про козаків зіграв. Та він поки по-справжньому не розважився і до нареченої не поспішав.
І тут якось забігла до нього тітка Марія:
Миколо, допоможи Варі паркан підправити, бо валиться, як Верховна Рада перед виборами. Ти ж у нас найсильніший. А без чоловічої сили у селі як без сала на свята.
Не довго думав Микола погодився. Прийшов, оком кинув на паркан і одразу в командира:
Ото принеси молоток, оту дошку, сюди цвяхи! а Варя, як слухняна ластівка, усе носила.
А щоки її ще більше на червоний налилися, коса за спиною туди-сюди літає, неначе сигнал тривоги. Микола втомиться Варя його борщем угостить, чаєм напоїть таким, що аж ложка стоїть. А сама крадькома поглядає, як він шмат чорного хліба так апетитно хрусне.
Три дні Микола з тим парканом возився, а на четвертий прийшов уже просто так, без роботи. Варя пригостила вечерею, слово до слова, якось і залишився у неї ночувати. Потім так і почав ходити йде до неї глухою ранньою порою, щоб село зайве не язикатило. Але ж у селі що не сховай.
Ой, Варваро, гарний хлопець, але чи буде з нього чоловік? воркоче тітка Марія. Як тільки літо настане, приїдуть міські моделі, ось будеш ревнувати, аж поки вуса не відростуть! Не твій це хлопець, кажу тобі.
Але попробуй скажи щось закоханій дівчині ще й образиться.
А потім гримнуло, як блискавка: Варя відчула щось у ній змінюється. Спершу вирішила, що застудилася. То млява, то нудить. А коли нарешті здогадалася зрозуміла, що носить дитину від того самого Миколи. Було бажання проблему прибрати, але передумала: хай буде, так Бог дав. Самій не страшно, а дитина то велика радість.
Мати ж її виростила якось, то і вона впорається. Від батька користі було мало, а людські балачки як вітер по Дніпру, налетять та й затихнуть.
Навесні скинула старий кожушок, і все село одразу побачило кругленький живіт. Микола, звісно, завітав поглянути, що Варя надумала.
Ну що, будеш народжувати? питає.
А що ще? Приготуюсь, виховаю сама малюка, відповідає Варя, і до печі повертається, аж вогонь грає на її щоках.
Микола посумував, але змирився. Люди вже язиками чешуть: Ой буде біда з тією Варварою! А Миколі тепер не до Варі, понаїжджали красуні з міст на село.
А вона порається на городі, тітка Марія допомагає сапати. Воду з криниці тягнути ціла пригода. Живіт росте, у селі кажуть: богатир народиться!
Кого Бог пошле того й приймемо, жартує Варя.
У вересні почалися раптові болі, як гарячою пательнею в живіт дали. Варя до тітки Марії побігла. Та по очах одразу все зрозуміла:
Ого, вже час? Сиди, я побіжу кличу Миколу.
А у Миколи вантажівка під хатою заглушена. Сам зранку ще й горілки добавив. Але тітка Марія його розбуркала:
Швидко, Варвару до лікарні треба!
За десять кілометрів на цій дорозі?! кричить Микола.
Та й на твоїй вантажівці вона всю душу витрусить, ще й дитину дорогою ловити доведеться!
Їдемо всі разом, не піддається Микола.
Два кілометри тряслися ямами, тітка Марія в кузові як на каруселях, а Варя ледве дихає на сидінні. Микола вже тверезий як скляна баня.
Встигли до лікарні, залишили Варю і гайнули назад. А тітка Марія всю дорогу сердита:
Нащо ти дівчині голову забив? Одна, без роду і племені, а тепер мала з дитям мучитись!
Не встигли навіть до села повернутись, а Варя вже сина народила здорового, румяного, справжнього хлопця. Ранком принесли годувати дивиться Варя на морщене личко: Як тримати, як годувати? Але серце тремтить від радості.
Перед випискою лікар питає строго:
По тебе хтось приїде?
Варя тільки плечима:
Ой, навряд.
Медсестра згортком малюка обгорнула, наказала ковдру повернути.
Федір медичним авто відвезе, в рейсовому автобусі з немовлям не поїдеш, сказала, наче вирок.
І поїхала Варя додому, стискаючи сина біля грудей, і думає, як вони далі житимуть. Декретні в гривнях ну ані на хліб, ані на цукор, але жити треба. Глянула на личко синка й серце теплом налилося.
Тільки раптом машина зупинилась.
Два дні дощ лив, каже Федір. Калюжа як Чорне море! Далі самі
А куди ж? Варя в розпачі.
Кілометрів два до села. Добіжиш?
Вийшла, малюка взяла на руки, ноги по щиколотки у багнюці, черевики хлюпають. З одним таки довелося йти, другий залишився в багнюці, наче слід долі.
До села ледь дійшла, під вечір ноги не свої, сама вся червона. Світло, як з’ясувалося, у хаті горить!
Відчинила двері бачить: біля стіни дитяче ліжечко, візочок, купа дитячого одягу. За столом заснув Микола, голову на руки поклав.
Як побачив Варю червона, змучена, з дитиною на руках, в одному черевику, із багнюки не вийшла кинувся до неї, сина забрав, у ліжечко поклав. Сам до печі, гріти воду, допомагати роздягатися, ноги мити.
Поки Варя перевдяглася, вже на столі картопля гаряча, глечик молока, як для гостей на Великдень.
Дитина заплакала мати кинулася, забрала на руки, годує просто за столом: А як сина назвала?
Сергієм, тихо каже Варя. Тобі не проти?
Гарне імя, каже Микола. Завтра підемо, зареєструємо й розпишемось одразу.
Варя хотіла сперечатися, але Микола стояв на своєму:
У мого сина має бути батько. На розваги вже надивився, але сина не кину. Я вже дорослий.
Варя кивнула, не підводячи очей.
Минуло ще два роки народила Варя дівчинку, назвали її Надією, на честь матері.
Головне не те, скільки помилок зробиш на старті, а чи зможеш потім їх виправити Отака була одна історія з українського села. А що ви думаєте? Ставте лайк, якщо читаєте та пишіть ваші думки!
