Денна зозуля перекувала
Та вона знущається! спалахнула Ірина. Андрію, зайди сюди. Негайно!
Чоловік, тільки-но знявши кросівки в коридорі, виглянув у двері ванної, на ходу розстібаючи комірець сорочки.
Іро, що знову? Я тільки з роботи, в голові гуде…
Що знову?! Ірина показала рукою на край ванни. Поглянь уважно. Де мій шампунь? Де та маска для волосся, що я вчора купила?
Андрій прижмурився, дивлячись на ідеально рівний ряд баночок.
Там красувався величезний пляшечка дьогтьового шампуню, якийсь літровий «Лопух» і велика банка крему дивного коричневого кольору.
Емм… То мама свої речі принесла. Мабуть, їй так зручніше, коли все під рукою… пробурмотів він, намагаючись уникати погляду дружини.
Зручніше? Андрію, вона ж тут не живе! А тепер поглянь вниз.
Ірина присіла і витягла з-під ванни пластиковий таз. У ньому валялися її дорогі французькі засоби, поряд лежали її мочалка та бритва.
Це що таке, Андрію? Вона моє все змітала у цей брудний таз, а своє виставила.
Виходить, моїм речам місце біля ганчірки, а її «Лопуху» на почесному місці на ванні!
Андрій тяжко зітхнув.
Іро, ну не починай. Мамі зараз дуже важко, ти ж знаєш. Давай я все розставлю назад, і підемо вечеряти? До речі, мама голубці приготувала.
Я не буду їсти її голубці, відрізала Ірина. І взагалі, чого вона тут постійно сидить? Чому господарює в моїй хаті, Андрію?!
Я тут почуваюсь квартиранткою, якій дозволили лише в туалет ходити.
Ірина відштовхнула чоловіка і вибігла, а Андрій тихо ногою підсунув таз з речами дружини під ванну.
Житлове питання, що зламало життя багатьом, їх не торкнулося.
В Андрія була власна простора однокімнатна квартира в новобудові, залишена дідом по батьковій лінії.
Ірині дісталася від бабусі затишна «двушка».
Після весілля оселилися у Андрія там щойно зробили ремонт і був кондиціонер, а Ірину квартиру здали порядній родині.
З батьками Андрія стосунки були на рівні зброєного нейтралітету, з ноткою ввічливості.
Олена Василівна з чоловіком, стриманим і малослівним Віктором Миколайовичем, жили на іншому кінці міста.
Раз на тиждень класичний чай, дежурні питання про здоровя і роботу, обмін ввічливими усмішками.
Ой, Іринко, ти так схудла, казала Олена Василівна, підкладаючи шматочок торта. Андрійку, ти зовсім дружину не годуєш?
Мамо, ми просто в спортзал ходимо, відмахувався Андрій.
На тому й усе. Жодних несподіваних візитів чи порад по господарству.
Ірина навіть друзям розповідала:
Ідеальна свекруха, золота жінка. В життя не лізе, нічого не вказує.
Це все зруйнувалося у вівторок, коли Віктор Миколайович, проживши з Оленою тридцять два роки, зібрав валізу, залишив записку: «Поїхав на море, не шукай!» і зник, заблокувавши всі контакти.
Виявилось, що «вітер у голові» це цілком конкретна молодша адміністраторка з санаторію в Коблеві, куди вони їздили останніх три літа.
Для шістдесятирічної Олени Василівни світ перевернувся.
Спочатку були сльози, нічні дзвінки та нескінченні перемивання кісток:
Як він так міг? За що? Іринко, як так сталося?!
Ірина співчувала насправді. Вона навіть привозила заспокійливе, вислуховувала одне й теж по колу й чемно кивала, коли та проклинала того старого розпусника.
Довго терпіти не змогла свекруха з вічними ниттями почала дратувати.
Андрію, вона сьогодні дзвонила пять разів зранку, сказала Ірина за сніданком. Просила приїхати вкрутити лампочку в коридорі.
Я все розумію, але… Коли це скінчиться?
Чоловік зітхнув:
Вона самотня, Іро. Її життя завжди залежало від нього, а тут таке…
Не сердься на неї, будь ласка…
Лампочку можна і самій вкрутити. Але їй треба, щоб саме ти. Або я. Навіщо це мені?
Потім почалися ночівлі Андрій став залишатись у мами.
Іро, мамі страшно самій засинати, винувато казав Андрій, збираючи сумку. Каже, тиша давить. Я у неї пару ночей побуду, гаразд?
Пару ночей? Ірина насупилась. Андрію, ми тільки одружилися, а ти вже тікаєш! Я не хочу спати сама пів тижня.
Іро, це тимчасово. Зараз вона оговтається, і все стане на місця.
«Тимчасово» тягнулося вже місяць.
Олена Василівна вимагала, щоб син проводив із нею щонайменше чотири вечори й ночі на тиждень.
Вона то тиск вдає, то панічні атаки, то руками затори в раковині створює.
Ірина бачила, як чоловік виснажується, рветься між двома домівками, і тоді припустилася тієї помилки, про яку шкодувала щодня.
***
Вона вирішила поговорити відверто зі свекрухою.
Слухайте, Олено Василівно, звернулась вона за черговим недільним обідом. Якщо вам так важко самій, то приїжджайте до нас вдень.
Андрій на роботі, я часто з дому працюю. Погуляєте в сквері, втечете від чотирьох стін. А ввечері Андрій вас підвезе додому.
Олена Василівна поглянула на невістку уважно.
А й справді, Іринко… Яка ти розумна. І справді, чого там сидіти?
Ірина гадала, що буде максимум кілька візитів на тиждень, і то не з ранку…
Та у Олени Василівни було своє бачення приперлася вона рівно о сьомій ранку.
Хто там? пробурмотів Андрій, ще в напівсні, почувши дзвінок.
Відчиняти пішов сам.
Це я! пролунав в динаміці бадьорий голос Олени Василівни. Сирничків принесла вам!
Ірина притягнула ковдру на голову.
Бісова мати прошепотіла вона. Андрію, сім ранку! Де вона взяла свіжі сирники о такій годині?!
Мама рано встає, Андрій натягував штани. Лежи, я відкрию.
Відтоді життя перетворилося на пекло. Олена Василівна не просто приходила вона цілий день господарювала у квартирі.
Ірина намагалась працювати за ноутбуком, але мало не щоразу чула:
Іро, а чому пил не витерла з телевізора? Ось ганчірочку знайшла, зараз пройдуся.
Олено Василівно, я зайнята, за пять хвилин дзвінок!
Та який там дзвінок, сидиш у своїх картинках.
І взагалі, дівчино, ти Андрійкові сорочки зовсім не так гладиш. Стрілочка має бути як лезо.
Давай навчу тебе, поки ти там своїх “клієнтів” чекаєш.
Вічно все не так.
Як овочі порізані: «Андрій любить соломкою, а ти кубиками, як у їдальні».
Як ліжко заправлене: «Покривало має до підлоги звисати, а у тебе коротке якесь».
Як пахне у ванній: «Має бути приємно, а у тебе вогкістю тягне».
Іро, не ображайся, заглядаючи в каструлю, казала свекруха. Пересолила ти суп.
Андрій з дитинства привчений до дієтичного. У нього шлунок чутливий, ти ж знала?
Губиш ти мого хлопця. Давай я переварю.
Суп смачний! ледь стримувалася Ірина. Андрію подобається, він учора дві тарілки зїв!
Так він у мене тактовний. Боїться тебе образити, от зїдає, бідненький.
До обіду Ірина була вже на межі зриву.
Вона втікала до кавярні, сиділа там годинами, лиш би не чути цього голосу.
Поверталася злилася ще більше.
Спочатку на кухні зявилася любима свекрушина кружка величезний горня з написом «Найкращій мамі».
Потім у коридорі на вішаку зявився її плащ, а тиждень потому в шафі ціла полиця під її «зміну» і пару халатів.
Навіщо тут халати? здивувалася Ірина, побачивши рожеву махрову потвору поруч зі своїми шовковими сорочками.
Ой, дівчино, я ж тут цілий день. Втомлююсь хочеться в домашнє переодягнутись.
Ми ж одна сімя тепер, чого ображатися?
Андрій на всі скарги Ірини казав одне:
Іро, зрозумій, їй погано, вона втратила чоловіка. Їй треба бути потрібною. Ти що, шкодуєш одну полицю?
Я не полицю шкодую, Андрію! Ваша мама витискає мене з моєї ж квартири!
Не драматизуй. Вона ж допомагає готує, прибирає. Ти ж таки казала, що не любиш гладити.
Краще я мятою ходитиму, ніж у тому, що вона нагладила! кричала Ірина.
А чоловік ніби не чув.
***
Баночки у ванній стали останньою краплею.
Андрію, йди сюди, покликала Олена Василівна з кухні. Голубці холонуть!
Іринко, і ти йди, для тебе спеціально менше перцю клала, знаю, що не любиш гостре.
Ірина зайшла на кухню.
Олено Василівно, спокійно спитала вона. Для чого ви мої речі під ванну сховали?
Свекруха і не здригнулася. Вона акуратно поклала виделку біля тарілки Андрія й посміхнулася.
Ой, Іринко, ти про ті баночки? Та вони ж у тебе майже пусті, тільки місце займати. І запах такий… голова розболілася.
Свої поставила, перевірені, а твої вниз опустила, щоб не заважали.
Ти ж не проти? Там все одно порядок треба було навести.
Проти, Ірина зробила крок до столу. Це моя ванна. Мої речі. Мій дім!
Та який же він твій, дівчино? присіла на стілець свекруха, показово зітхнувши. Квартира ж Андрієва.
Ти, звісно, тут господарка, але… Треба ж поважати маму чоловіка.
Андрій, який стояв у дверях, побілів.
Мамо, ну навіщо так… Ірина ж свою квартиру має.
Та ну що там квартира стара халупа. Андрію, сідай їсти. Бачиш твоя жінка знову не в дусі.
Ірина глянула на чоловіка. Чекала.
Чекала, що він скаже: Мамо, досить. Ти перейшла межу. Збирай речі і йди додому.
Андрій постояв хвилину, дивлячись то на маму, то на дружину, а потім просто сів за стіл.
Іро, ну чесно, сідай вечеряти. Давайте спокійно поговоримо. Мамо, ви теж не праві, не потрібно було речі рухати
От бачиш! тріумфально вигукнула Олена Василівна. Син розуміє.
А ти, Іринко, якась зла. Не можна бути такою власницею. Сімя це все спільне.
Терпіння Ірини тріснуло остаточно.
Все спільне? перепитала вона. Добре.
Вийшла з кухні.
Андрій щось кричав їй вслід, але вона не слухала. Зібрала речі за двадцять хвилин, все розклала по валізах.
Баночки у ванній не брала вирішила купити нові.
Виходила під акомпанемент двох голосів: чоловік умовляв повернутися, а свекруха причитала, не забуваючи повчати й ображати.
***
Повернутися до чоловіка Ірина не збиралася на розлучення подала майже відразу після свого «втечі».
Чоловік все ще дзвонить щодня, просить повернутися, а свекруха поступово перетягує свої речі в однокімнатну.
Ірина впевнена, що саме до цього все й йшло.
