— Ох, доню, вже нема сили сидіти з цими дітьми! Вони мене просто зводять з розуму! — мати подзвонила в сльозах, не витримавши онуків старшої доньки.
— Марічко, я більше так не можу! — голос у мами був зламаним, а в трубці дзвеніли сльози. — Ці діти мене взагалі не слухаються! Кажу — не підходьте до вікна, а Сашко запустив у мене металевий трактор! У ногу! Величезний синєць!
Я завмерла, слухаючи її сповідь. Як таке могло статися? Як діти Насті — моєї старшої сестри — довели маму до такого стану?
Все почалося два місяці тому, коли Настя повернулася додому до мами з двома дітьми. Її чоловікові вистачило нахабства привести коханку прямо в дім. Настя застала їх у спальні. Без криків, без істерик — просто зібрала речі, забрала дітей і пішла. Того ж дня подала на розлучення.
Чоловік не вибачився, не виправдовувався. Навпаки — звинуватив Настю у зраді й перекрив доступ до всіх спільних рахунків. Сказав: «Хочеш розлучення — отримаєш. Але гроші тепер тільки через суд. Подавай на аліменти, от і живи на них». А до суду ще півроку.
Настя не працювала — сиділа вдома з дітьми. Дитячі посібники оформлені на чоловіка, бо це він колись усе заповнював. У неї — ні копійки. Вона опинилася на вулиці з двома дітьми та валізою болю. Мама, звичайно, прихистила. Але в мами вже не той вік і не ті сили, щоб щодня бути нянею, прибиральницею та жертвою істерик онуків.
Виховання у Насті завжди було… м’яко кажучи, дивним. Коли діти починали бешкетувати, вона не ставила меж, не пояснювала, не лаяла. Вона просто відволікала їх — мовляв, забув, переключився. «Не заважай дитині виражати себе», — казала вона. А тепер ці «самовиражаючі» діти кидають у бабцю іграшки, розливають борщ по підлозі й вимагають цукерок на сніданок.
Я колись намагалася поговорити з Настею. Казала, що діти повинні знати, що можна, а що не можна. Вона різко обірвала мене: «Спочатку народи своїх, тоді поради роздавай».
Я відступила. Це її діти. Але тепер вони доводять до сліз мою маму. Маму, яка колись із радістю пекла для них палянички та купувала подарунки, тепер із жахом чекає вечора. Вона скаржиться, що не може ні прибрати, ні відпочити. Хлопчики носяться по хаті, кричать, влаштовують істерики. А Настя працює.
Нещодавно влаштувалася в інтернет-магазин меблів — приймає дзвінки та оформляє замовлення. Зарплата мізерна, але хоч щось. Відлучатися не можна — вона на випробувальному терміні. От і доводиться мамі справлятися самій.
Коли мама подзвонила мені, я відразу відпросилася з роботи й примчала. Синєць на її нозі був страшний. МенМені стало так боляче за маму, що я зрозуміла — більше не можу мовчати.
