Соломійко, я сьогодні до вас приїду, допоможу з онуками.
Соломія притиснула телефон до плеча, одночасно намагаючись заспокоїти репетуючого Максима.
Надіє Петрівно, дякую, але ми самі впора…
Короткі гудки. Свекруха вже відключилась.
У вітальні грюкнуло це Сашко перекинув коробку з кубиками, і Марічка одразу радісно загукала, розкидаючи їх навсібіч. Максимко на руках ревів так, ніби його не годували тиждень, хоча пляшечку він допив двадцять хвилин тому…
Соломія перевела погляд на Антона. Той сидів на дивані, уважно щось розглядаючи у телефоні. Занадто уважно.
Ти подзвонив мамі.
Це не питання. Це твердження.
Антон знизав плечима, не підводячи очей.
Ну… так. Тобі ж важко, я бачу. Мама допоможе…
Соломія хотіла сказати, що справляється. Що не потребує допомоги. Що за три місяці після народження Максима якимось дивом підтримувала лад у квартирі, годувала трьох дітей і навіть інколи спала. Але Максим знову заплакав, і вона просто пішла в спальню, заколисуючи сина й подумки готуючись до приїзду Надії Петрівни.
Свекруха прибула під обід з двома величезними валізами й виразом обличчя, неначе рятує потопаючий корабель.
Божечки, Соломіє, ти ж сама не своя! Надія Петрівна пройшла повз невістку, окидаючи квартиру уважним поглядом. Який тут безлад. Нічого, тепер я тут, усе виправимо, все буде гаразд.
До вечора першого ж дня Соломія вже жалкувала, що не замкнула двері на всі замки.
Що це? свекруха з підозрою дивилася на дошку для нарізки овочів, де Соломія різала кабачки.
Овочеве рагу. Дітям подобається.
Рагу? Надія Петрівна вимовила це слово так, ніби Соломія вирішила нагодувати онуків чимось небезпечним. Ні-ні-ні. Антоша любить борщ. Справжній, за моїм рецептом. Відійди, я сама зроблю.
Соломія відступила від плити, стискаючи в руці ніж.
Наступного ранку свекруха розбудила Соломію о сьомій, хоч Максим заснув лише о пятій.
Соломіє! Як ти одягаєш дітей? Це ж балаган якийсь!
Сашко й Марічка стояли у своїх улюблених комбінезонах яскраво-жовтому й червоному. Соломія купувала їх спеціально, щоб дітей було видно здалеку на майданчику.
Нормальний одяг.
Нормальний? Ти це називаєш нормальним? Надія Петрівна вже тягнула із валізи сірі штанці та бежеві кофтини. Вони ж як папуги! Та надворі прохолодно, застудяться. Я привезла тепле.
Їм зручно в…
Соломіє. Свекруха випрямилася, склала руки на грудях, а в очах заблищали сльози. Я приїхала допомогти. А ти мені грубиш, перечиш. Я старша, Антона виростила, знаю, як краще. А ти… ти мене не поважаєш. Не цінуєш.
Надія Петрівна схлипнула, приклала руку до серця й сіла на стілець, показово ображена.
Антон виглянув зі спальні, подивився на матір, потім на Соломію.
Та чого ти знову? прошепотів він дружині. Мама ж добра, вона допомагає. Всім би так допомагали, як нам.
Соломія мовчала. Перевдягла близнюків у сіре та бежеве. Усміхнулася свекрусі. А всередині ще раз трохи зламалася.
…До кінця тижня квартира стала територією Надії Петрівни. Меблі в дитячій пересунуті ліжечка стоять інакше, бо «так правильно». Режим дня змінився тепер діти вкладалися й вставали за розкладом свекрухи. Соломія годувала Максима під пильним наглядом, слухаючи зауваження, що пляшечку тримає «не так».
Антон щопівгодини зникав на балконі. Дивився у двір і вдавав, що нічого не відбувається.
Соломія не спала. Вночі лежала, втупившись у стелю, і тіло відмовлялося розслабитися. Кожен шурхіт із коридору змушував здригатись а раптом це свекруха перевіряє, як сплять онуки.
Вранці вставала розбита, з тремтячими пальцями, варила міцну каву, яка не допомагала.
У четвер ввечері Соломія відкрила шафку з дитячим харчуванням і завмерла.
Полиці були порожні.
Надіє Петрівно, вийшла вона на кухню, де свекруха нарізала капусту для чергового борщу. Де суміш для Максима?
Викинула ту отруту. Свекруха навіть не обернулась. Хімія шкідлива, я читала. Купила корисну.
Вказала на банку на столі.
На столі стояла найдешевша банка. Саме та марка, від якої у Максима місяць тому зявилися червоні плями.
У сина на цю суміш алергія.
Дурниці. Надія Петрівна відмахнулася. Алергія через те, що неправильно годуєш. Тепер усе буде добре, не хвилюйся.
Соломія дивилася на цю банку. На свекруху, яка спокійно шинкує капусту. Згадала про Антона, котрий вона знала знову сидить на балконі.
Всередині щось клацнуло. Тихо, але остаточно…
…Через сорок хвилин Соломія вже сиділа в таксі, притискаючи до себе Максима. Сашко й Марічка, абияк вдягнені у свої улюблені яскраві комбінезони, які вона відкопала з-під свекрушиних речей, дивилися у вікно. У багажнику валізка з найнеобхіднішим.
У мами на порозі прорвалося…
Мамо, я більше не можу. Просто не можу так жити…
Мати обійняла її, посадила на кухні, заварила чаю. Гладила по голові, поки Соломія плакала, розбиваючи сльозами спокій.
Тихо-тихо, донечко. Все минеться. Житимете у мене.
Телефон задзвонив об одинадцятій вечора і не замовкав до третьої ночі.
Соломія, що ти твориш? кричав Антон у слухавку. Мама в шоковому стані! Вона ж як краще хотіла! Вона допомагала, а ти!
А я хочу спокійно жити! прошепотіла Соломія, щоб не розбудити дітей. Вона викинула дитячу суміш! У Максима алергія на те, що твоя мама вирішила дати!
Яка алергія! Ти все перебільшуєш! Мама краще знає! Вона старша!
То хай мама і живе з тобою!
Невдячна істеричка, прошипів Антон. Без моєї мами ти б не впоралася. Повернись негайно.
Не повернусь, поки там ця жінка.
В слухавці повисла тиша. Потім Антон прорік:
Як знаєш, і відключився.
Вранці Соломія приїхала в РАЦС і подала заяву на розлучення.
Через три дні повернулася по речі. Одна, без дітей мати залишилася з ними.
Надія Петрівна зустріла її в передпокої.
Соломіє, як ти могла так із нами? Розлучити дітей з батьком! Бабусю з онуками! Це жорстоко! Я скільки сил і душі вам віддала! Всім би так допомагали, як я!
Соломія зупинилась і подивилася на неї. На цю жінку, яка руйнувала її життя під приводом «допомоги». Яка викинула важливу дитячу їжу і купила небезпечну. Яка переставила меблі, перевдягнула дітей, відсунула від плити й довела до нервового зриву.
Переживете, нічого не станеться, почула вона свій голос холодний і відсторонений.
Надія Петрівна відступила, хапаючи повітря ротом. Антон вискочив з кімнати, схопив Соломію за запястя.
Ти що робиш? Як розмовляєш з моєю матірю?
Соломія вирвала руку. Подивилася на чоловіка дорослого чоловіка, який досі біг до мами зі скаргами.
Не чіпай мене.
Вона пройшла повз, зібрала свої речі в спальні, напхала у валізу. Вийшла і не озирнулась.
…Розлучення оформили через два місяці. Антон ще якийсь час дзвонив, потім перестав. Надія Петрівна надіслала довжелезне повідомлення, як Соломія зруйнувала сімю і зламала синові долю. Соломія видалила його, навіть не прочитавши.
…У мами було тісно, але спокійно. Ночами вона вставала до Максима, заколисувала його на кухні, дивилася у темне вікно. Вдень гуляла з дітьми у дворі, годувала овочевим рагу, вдягала в улюблені яскраві комбінезони…
Через пів року Сашко й Марічка пішли у садочок. Соломія знайшла віддалену роботу редагувала тексти уночі, коли діти спали. Грошей вистачало. Не на шикарне життя, та на необхідне.
Вечорами вона сідала на диван, Максим сопів у ліжечку, а близнюки тулилися з обох боків, вимагаючи казку. Соломія читала про трьох поросят, змінювала голоси, і Марічка сміялася, а Сашко серйозно кивав при кожній сторінці.
У такі моменти вона відкидалася на спинку дивана, дивилася на своїх дітей і знала все зробила правильно. Попереду були непрості роки, виховання трьох дітей на самоті. Було важко, часом самотньо, трохи страшно. Але найголовніше це був її вибір, і це правильно. Бо навіть найщиріша допомога цінна лише тоді, коли її дають з любовю і повагою до чужих кордонів.
