Олена зі своєю свекрухою сиділи на вкритій рядном ліжку. Обидві в теплих светрах, бо хату щойно почали гріти. За вікном сніг, а в печі щойно занялися дрова.
Нічого, мамо. Все буде добре. Я тобі ліки дам зараз.
Олена втішала жінку, хоч та й не рідна їй кровю. Свекруха, да ще й майже колишня.
Жили вони втрьох: Марія Степанівна, її син Андрій та його дружина Олена.
Олена вийшла заміж пізно, у тридцять три. Вона була другою дружиною Андрія, та не руйнувала сімю він уже був самотній, коли вони зустрілися.
Свекрусі вона сподобалася відразу. І навпаки така ж тепла, добра. Обійме, розкаже, послухає. Олена рано залишилася без батьків, і в Марії Степанівні знайшла рідну душу.
“Як дві краплі води” жартував про них Андрій.
Пять років щастя і раптом все змінилося. Андрій став грубим, запальним. Кричав на Олену, на матір. Причиною була коханка. Він повертався пізно, пяний, з вульгарним сміхом.
Одного разу він вирішив розірвати шлюб. Дав два дні на збори. Олена ще не встигла виїхати, як у двері ввірвалася та сама дівчина з валізою та нахабним поглядом.
Можливо, вона спеціально приїхала, щоб подивитися на попередницю та насолити. Та не вийшло. Висока білявка з наклеєними віями, що ледве кліпали, з губами, наче надутими.
Олена не втрималася й засміялася.
На це ти мене проміняв? Ну що ж, щасти тобі з коровячими віями. Я не жалкую.
Зате вона весела! А ви з матірю дві баби. Дві курки.
Мене ображай, а матір до чого?
Ко котику, запищало диво з віями, а мати вона ж з нами не залишиться? Нехай забирають її. Нащо нам її мати?
Так, мамо, тобі тепер час. Зажилася ти в мене.
Куди ж я піду? Я тобі всі гроші від квартири віддала, щоб цей будинок збудувати! Марія Степанівна схопилася за груди.
Не розводь драми. Живи, але з кімнати не виходь. Тепер тут господарка Лілія.
Котику, нехай вони обидві йдуть!
Вона ж моя мати!
Твоя мати?! І хочеш, щоб у мене була така свекруха?! Ой котику
Олені набридли їхні сцени.
Мамо, поїдемо до мене в село?
Краще в село, ніж із таким сином і цією
Посидь. Я зберу твої речі.
Ліки не забудь. І скриньку мою. І торбинку.
Олена швидко закидала все в чемодан: скриньку, ліки, документи, білизну.
Забирайте своє. Нам чужого не треба, огризнулася Лілія. Правда, мій котику?
Андрій мовчав. Він розумів, що мати цього не забуде. А може, і пробачить адже вона мати.
За півгодини Олена вже ставила валізу в багажник. Марія Степанівна сиділа на задньому сидінні, тихо витираючи сльози. Навіть не глянула на сина, лише гірко зітхнула.
Важко змиритися, коли віддаси все і стаєш непотрібною.
Як же ми тепер житимемо, доню?
Усе буде добре. У мене є трохи грошей. Допоки не знайду роботу вистачить. У тебе пенсія. Проживемо. Хоч на хліб із маслом.
Вони приїхали в село, де Олена колись жила. Добре, що ще світло. У хаті було холодно. Олена швидко розтопила піч, принесла води, поставила чайник.
У тебе так спритно все виходить. Ніби завжди тут жила.
Дідусь навчив. Добре, що купили продуктів. Не треба йти в крамницю не люблю я сільські плітки.
Поступово в хаті потеплішало.
Завтра все приберу.
У двері постукали.
Олено, це ти? Давно не бачили. Чому взимку приїхала? Чи проблеми які?
Усе гаразд, дядьку Василю. Потім розповім. Заходь на чай.
Я то тебе запросив би, а ти не одна? він тільки зараз помітив жінку.
Це Марія Степанівна. А це Василь Іванович.
Якщо що клич, допоможу.
Поки нічого не треба. Дякую.
Минув тиждень. У хаті стало затишно.
Знаєш, Олено, я теж сільська. Вийшла заміж за міського, а він загинув, коли Андрієві двадцять було. Квартиру продала син обіцяв, що я з ним житиму. А тепер
Не плач. Я знаю, що болить. Мені теж погано. Може, у вас онуки ще будуть.
Від тієї? Не дай Боже. А Василь Іванович сам живе?
Сам. Дружина потонула, дитину рятувала. Давно вже. Більше не одружувався. З моїм дідом дружив, хоч і молодший був.
Пройшов місяць. Від Андрія нічого. Але одного дня Олені подзвонили з невідомого номера.
Олено?
Так.
Ваш чоловік загинув.
Ви помилилися.
Ні. Андрій Він був пяний. Розбився. Їхав з дівчиною. Вона жива вилетіла, навіть не подряпалася. Приїжджайте на впізнання.
Боже Як сказати Марії Степанівні? Дядько Василь! Він допоможе.
Олено, що таке?
Мамо, сядь Андрія більше немає.
Ой жінка
