ОКУПАНА ПРИСТРАСТЬ

ЛЮБОВЬ ПРОКЛЯТА

—Що тепер буде? — тривожно вимовила Оксана, більше до себе, ніж до коханого.
—А що? Пошлю до тебе свах. Чекай, — спокійно відповів парубок.

…Оксана повернулася з побачення (яке згодом перевернуло її життя) радісна та задумлива. Двом молодшим сестрам розповіла у деталях про зустріч із Ярославом.
Сестри знали — Оксана була безумно закохана. Ярослав обіцяв одружитися восени, після жнив.

А тепер, після близької зустрічі на сіновалі, він просто зобов’язаний був зробити пропозицію.
Та… Поля вже пусті, врожай у коморах, наближається Новий рік, а свах як не було, так і нема…

Мати Оксани, тітка Марія, помітила у доньки зміни. Завжди жвава, та тепер похмурішала й округлилась нерівномірно. Поговорили по душі. Після гіркої сповіді тітка Марія вирішила сама подивитись у вічі майбутньому «зятеві». І заодно дізнатись — чи не загубилися свахи?

Не довго думаючи, пішла у сусіднє село, де жив Ярослав. Його мати зустріла її, нічого не підозрюючи. Тітка Марія вилила душу, і обидві жінки обурилися на Ярослава. А він лише знизав плечима:
—Звідки я знаю, чий у Оксани дитяча? У селі хлопців повно. Мені що, кожну дитину визнавати?

Тітка Марія тремтіла від люті.
—Щоб ти, негіднику, вік свій одружувався! — кинула на останок.

Схоже, ті слова долетіли до небесної канцелярії. Ярослав згодом одружувався чотири рази…

По матеріному лицу Оксана зрозуміла — розмова не вдалась. Тітка Марія наказала донькам:
—Батькові ні слова! Розберемось самі.
Оксано, поїдеш до рідні у Вінницю. Коли дитина народиться — залишиш у будинку малютки. Інакше село довіку згадуватиме. А там вже побачимо. Бог дасть — улагодиться.

Чоловік тітки Марії, Дмитро Васильович, був селянською інтелігенцією. Учителював у школі, його поважали, звертались по-батьківськи. І раптом — донька з дитиною на руках! Ганьба на весь колгосп!

Тітка Марія не могла допустити такого. Тож відправила провинуватість у місто, а чоловікові сказала:
—Нехай Оксана працює. Чи не дитина вже — двадцять минуло.

За молодшими доньками доглядала пильніше. Та чи втримаєш? Середня, Софійка, незабаром поїхала до Чернігова, молодша Тетянка — до Львова.

…У селі кожне слово лунає. Незабаром чутки дійшли до Дмитра Васильовича. Він дізнався від власних учнів про сімейну брехню.

—Як ти могла?! — гримнув на дружину. — Дитину — у притулок? Це ж твоя онука! Щоб завтра вона була в нашій хаті!

Тітка Марія не чекала такого. Хоч сама рік проплакала, знаючи, що онуку віддали. Боялась навіть подивитись на дівчинку. Боялась себе, боїлась крику крові…

Незабаром вони з Оксаною привезли дівчинку додому. Назвали Катрусею. Рік вона не знала роду. Цей гріх Оксана нестиме все життя. Щоб Катруся не коїла — мати терпітиме.

Виростала дівчинка під опікою діда, баби й матері. Оксана часто згадувала останнє побачення з Ярославом: запах сіна, солодке божевілля кохання під стріхою… Вона все ще любила. Навіть після зради, сорому, болю. Ось вона — любов проклята.

Так Оксана стала самотньою матір’ю. У Катруси все частіше проступав Ярослав. І в характері теж.

Коли Оксані виповнилось 25, до неї почав залицятись названий брат. Вони зростали разом. Федір, син тіткиної сестри, знав всю історію, але обожнював Оксану з дитинства. Взяв би її з трьома дітьми, не те що з одною…

…Вони одружились. Щоб утекти від пліток, переїхали до Львова. Там народилась донька Марійка. Для Федора обидві діти були рідними.

Він оживив зламану душу Оксани. У їхньому домі завжди були мир і гармонія.

…Минуло десять років.

Онуки гостювали у баби Марії. Одного дня одній із дівчат трапився старий щоденник серед газет у коморі. Вона прочитала — і здивувалась! Виявлялось, батько Катрусі — зовсім не Федір!

Чутка швидко дійшла до Катрусі. Вона вирвала щоденник і побігла до баби.

Тітка Марія розповіла все. Катруся вимагала адресу Ярослава. Взявши сестру, пішла до сусіднього села.

Їх зустріла стара жінка. У Катрусі впізнала онуку одразу. Заплакала, зізналась: «Пам’ятала про тебе,

Оцініть статтю
ZigZag
ОКУПАНА ПРИСТРАСТЬ