Олег одружився з Надеждою навмисно — щоб нашкодити Марії. Хочу довести, що не страждає після її зради…
З Марією вони були разом майже два роки. Він любив її божливо, готовий був і гору звернути, і все життя підлаштувати під її мрії. Думав — ось-ось весілля. Але її постійні ухиляння від розмови на те дратували.
— Навіщо одружуватися зараз? Я ще не закінчила університет, а в твоїй фірмі ані сіло, ані з’їло. Немає в тебе ні гідного авто, ні власного житла. І, чесно, жити з твоєю сестрою в одній кухні не хочу. Якби не продали ту хату, ми б жили без проблем, — таке Олег чув від Марії регулярно.
Боля влучала, але він визнавав: дівчина мала рацію. Він із сестрою Олею жили у батьківській хаті, бізнес ледве розкручувався, а сам Олег ще був студентом останнього курсу. Довелося брати кермо в руки, не чекаючи диплома. Хату продали зголосу з Олею — треба було рятувати батьківську справу.
За пів року накопичили купу боргів, а обоє ще вчилися. Продаж дозволив розрахуватися, поповнити склад будматеріалів і навіть відкласти трохи грошей про запас.
Марія ж вважала, що треба жити сьогодні, а не чекати на уявне завтра. З її позиції, коли батьки про все дбають, це звучало легко. Але Олег одразу став дорослим: обов’язки перед сестрою, бізнес, побут. Вірив — все буде: і хата, і авто, і город.
Ніщо не віщувало лиха.
Домовилися піти в кіно, і Марія попросила не заїжджати за нею — сама приїде. Олег чекав на зупинці, коли раптом побачив, як вона вийшла з дорогого авто. Подала й книжку і сказала:
— Вибач, ми не можемо бути разом. Я виходжу заміж. — І повернулася до машини.
Олег завмер. Що могло змінитися за ті кілька днів, коли його не було? Повернувшись додому, він побачив зрозумілий погляд сестри:
— Вже знаєш?
Він лише кивнув.
— Вона виходить за багатого. Запросила мене на свідка, а я відмовилася. Вона зрадниця! За твоєю спиною зустрічалася з ним…
Олег обійняв сестру, гладячи її по голові:
— Спокійно. Нехай буде щаслива. А ми… будемо щасливіші.
Після цього закрився у кімнаті на цілий день. Оля намагалася витягнути його:
— Ну хоча б поїж. Спробуй млинців…
З настанням вечора він вийшов з огнем у очах:
— Готуюсь.
— До чого? Що ти задумав?
— Одружуся з першою, хто погодиться, — холодно відповів Олег.
— Ти не можеш! Це ж не тільки твоє життя! — даремно намагалася зупинити його сестра.
— Якщо не підеш з мною, піду сам.
У парку було багато народу. Одна дівчина показувала на скроню, друга тікала налякана. А третя, дивлячись йому в очі, сказала «так».
— Як тебе звати, красна?
— Надежда.
— Треба відсвяткувати заручини! — і потягнув Надю з Олею в кав’ярню.
За столом панувало незручне мовчання. Оля не знала, що казати. В голові ж Олега клекотіли думки про помсту. Він уже вирішив — його весілля те буде 25-го.
— Гадаю, є серйозна причина, чому ти запропонував шлюб незнайомці, — Надя розірвала тишу. — Якщо це спонтанне рішення, я не ображатимусь і піду.
— Ні. Ти вже дала слово. Завтра подаємо заяву і їдемо знайомитися з твоїми батьками.
Олег підморгнув:
— Починаймо на «ти».
Весь місяць до весілля вони бачилися щодня, розмовляли, пізнавали одне одного.
— Може, скажеш, навіщо це все? — запитала Надя одного разу.
— У кожного є свої скелети в шафі, — ухилився Олег.
— Головне, щоб не заважали жити.
— А ти чому погодилась?
— Уявила себе принцесою, яку батько-король віддає за першого зустрічного. У казках завжди добре: «І жили вони довго і щасливо». Вирішила перевірити.
Але справжня причина була глибша. Перше кохання залишило розбите серце та втрачені, хоч і невеликі, заощадження. Зате навчило розбиратися в людях. Надокучливих шанувальників Надя розганяла першим же поглядом.
Вона не шукала ідеального, але твердо знала: потрібен розумний, самостійний і вмілий чоловік. В Олегові вона побачила рішучість та серйозний підхід до справи. Якби він був не з сестрою, а з друзями — Надя б пройшла повз.
— То хто ж ти, принцесо? — замислено дивився Олег на дівчину. — Сумна Василина, красна Ярославна чи принцеса-жаба?
— Поцілуєш — дізнаєшся, — усміхнулася вона.
Але поцілунків і подібного між ними не було.
Олег особистІ коли Надя обняла його, він нарешті зрозумів — щастя було поруч усе це время, просто він не наважувався його побачити.
