15 червня
Зайшла до квартири. Серце сіпнулося біля порога, між моїми та Івановими черевиками, хтось розставив взуття: лаковані чорні туфлі на шпильці. Я впізнала їх одразу це туфлі Іванової сестри Оксани, елегантні, новенькі, з останньої колекції київського бренду. Для чого вона зявилася? Ніби Іван не казав, що чекає гостей.
Цілий день в голові крутились проблеми на роботі, у сімї, з ремонтом. Дорогою до зупинки зустріла Павла, старого знайомого і колегу. Він завжди знаходить спосіб пожартувати:
Олько, знов чоловік у відрядженні? гукнув мені Павло, коли я поспішала на 24-й автобус. Може, посидимо в «Золотій рибці», какао зберемо, як раніше? Бо все біжимо: привіт, бувай
Пробач, Павле, нині не можу. Іван сказав, що сьогодні прийде раніше додому. Ми обираємо кухню в «Епіцентрі», ремонт закінчили, а меблі ще не придбали. І у відрядження він не поїде давно вже не було.
А вдома завжди вчасно? Павло усміхнувся, але очі говорили більше, ніж слова.
Не завжди, тільки й сказала я, кивнула. Зараз гроші потрібні, тож Іван залишається працювати, поки не зберемо на усе. От обставимо квартиру, тоді і все стане на свої місця.
Зрозумів, відповів Павло й пішов у напрямку вокзалу, побажавши гарного вечора.
Мені пощастило автобус підїхав швидко, хоч завжди доводиться мерзнути на зупинці. Я вперше встигла раніше повернутись, а вільне місце біля вікна дозволило трохи задуматися.
Цікаво, колись ми з Павлом планували спільне життя, а розбіглися на якійсь дурниці вже й не памятаю через що. Тоді й Іван зустрівся так випадково, але я пішла в РАЦС і сама собі доводила, що Павла ніколи не любила. Можливо, вирішила так лише, щоб завдавати йому болю, показати дивись, ти втратив мене.
Павло пробував повернути просив пробачення, обіцяв зробити щасливою, але я вже була вся в захопленні Іваном. Вирішила для себе: Павло минуле, Іван майбутнє.
Потім і зовсім забула про Павла, аж доки його не перевели в наш київський офіс. Називав це приємним збігом, а я думала, що спеціально все влаштував. Та, чесно, було приємно, бо він досі один і завжди виважений зі мною.
В глибині душі хотіла Павлові щастя. Інколи навіть трохи заздрила його майбутній благовірній романтик, залицяльник, таких тепер мало. Але й собі нарікати не стала б: Іван чудовий, просто постійно працює, все для сімї, щоб ми мали достаток, комфорт і спокій. Проте часу для мене обмаль.
А ще ми досі живемо в квартирі Оксани, його сестри. Вона без роботи, просто інвестує в нерухомість. Коли її діти виростуть, житло буде. А вони вирішили пустити нас, поки квартири простоюють.
Ми зробили типовий ремонт на власний смак, Оксана дозволила все, зараз збираємо гроші на меблі. Часом думала краще б знімали облаштовану квартиру: стільки грошей витратили! Можна було б вкласти їх у свою квартиру чи навіть у іпотеку. Але Іван так зрадів пропозиції сестри, мов щось особливе випало.
Вийшла з автобуса, як завжди перейшла через шумний бульвар Хрещатик, і рушила до нашого будинку на Оболоні. Повітря густе обіцяє дощ, але я не в настрої вдихати свіжість. Думки крутяться, але ніхто не затримується надовго.
Скільки вже минуло з переїзду? Рік, чи більше? Все ще відчувається тимчасовість ремонти, купівля меблів, ніби справжнє життя розпочнеться потім коли саме, невідомо.
Підійшла до підїзду, відчуваючи, як ноги самі гальмують. Темний коридор, звичні сходи на четвертий поверх.
Ступаю, прислухаюся чому так неспокійно? Відкриваю двері й одразу бачу ті самі туфлі Оксани.
Хотіла вже покликати, що це я вдома, але щось мене зупинило. Інтуїція підказала: не поспішай. Я призупинилась у коридорі, прислухаючись.
Ми з чоловіком планували відпочинок, долинув голос Оксани. Путівки у Трускавець, але у нього не виходить. Тож вирішила віддати їх тобі, Іване. Але тільки не з дружиною, а з Вірою.
Я завмерла. «З Вірою?» згадала, як Іван колись згадував це імя, мовляв, Оксана хотіла звести його зі своєю подругою.
Тоді не зважала, а зараз серце стиснулося.
Не хочу я твою Віру, голос Івана сердитий. Оксана, досить: я з Ольгою. Навіщо знову ці розмови?
Я майже полегшено зітхнула. Оксана як завжди навязує. Хотіла вже зайти до кімнати, але почула далі:
Кого ти дуриш? Я памятаю, як ти Віру любив. Ви мало не одружилися, а потім посварилися через дрібниці. Я все бачу з Ольгою ти не той. А Віра зовсім інша справа.
Я застигла. Кохав? Одружитися? А мені казав, що Віра нічого особливого. Дивлюся на підлогу, намагаюся триматися, але слова Оксани не відпускають.
То й що? відповів Іван, вже без впевненості. Було й минуло. Тепер я люблю свою дружину.
Ох, перестань! засміялася Оксана. Ти на Ользі одружився лише для того, щоб Віра ревнувала. Вона повернулася, каялася А ти взяв і одружився наче розплата.
Мені стало гірко. Може, Іван справді одружився, щоб комусь щось довести? Я згадала, як сама поспішила заміж після розриву з Павлом. Але ж зараз ми кохаємо одне одного Чи ні?
Я вичікувала, що скаже Іван.
Було й минуло, пролунав його голос. Я маю зобовязання перед Олею.
Яке зобовязання? пирхнула Оксана. Дітей ще нема. На чужій квартирі будете поневірятися. А Віра щойно купила трикімнатну новобудова на Печерську, простора квартира. Вона ще тебе чекає
Я притулилась до холодної стіни, відчуваючи, що не контролюю емоції. Але найбільше турбувало що ж відповість Іван?
Оксано, годі, Іван вже не такий твердий. Житло не головне. Ми ще купимо своє.
Не хочеш змін, наполягає сестра. З Вірою у тебе буде власний дім, стабільність. Хіба не бачиш, що з Олею ти завжди на пташиних правах?
До речі, додала Оксана, квартира мені вже потрібна. Мої плани змінились скоро доведеться зїжджати.
А Віра знає про твої інтриги? раптом спитав Іван.
Знає! швидко відповіла Оксана. Вона сама мене попросила. Хоче, щоб ти її побачив. Путівки її ідея, я лише допомагаю.
В квартирі настала тиша. Я з жахом відчувала, що Іван вагається. Чи зважиться він на пропозицію?
А що скажу Олі? тихо запитав він.
Скажи, що допомагаєш мені на дачі біля Ворзеля. А сам з Вірою на море.
Більше я не могла слухати. Вийшла непомітно, ковзнула вниз сходами і пішла блукати нічним Києвом.
Ноги самі привели до кавярні «Кавова пісня» біля вокзалу. Там майже нікого мяке світло, за вікном дрібний дощ й вогники. Я сіла біля скла, машинально замовила какао з ваніллю. Перебирала у памяті кожне слово Оксани й Івана. Чому він приховав це? Чи справді мій шлюб лише розплата з минулим? Я була впевнена, що Іван любить мене, а тепер вся моя віра похитнулася.
Я згадала, як відмовила Павлу навіть у безневинній каві, ніколи не дозволяла собі флірту. А Іван море з Вірою? Серце не бажало вірити.
Зненацька зрозуміла, що телефон розрядився навіть подзвонити не можу.
Треба повертатись. Зібрала волю, вийшла на дощову ніч. Вітер пронизав наскрізь. Я йшла додому й вмовляла себе: все скінчено. Зараз все зміниться, по-іншому вже не буде.
Коли відчинила двері, зустріла тиша і кілька сумок посеред кімнати. Іван збирав речі. Ну ось, думаю, вирішив.
Що робиш? тихо спитала, хоч все й так ясно було.
Олю, ми їдемо. Я знайшов нову квартиру на Шулявці, поки оренда. Потім будемо думати про іпотеку. Пауза. Я тебе шукав весь вечір, телефон вимкнений. Де була? Додаткову роботу підшукувала?
Я розгубилася. Усі слова, що приготувала, здавалися зайвими.
Ми їдемо? перепитала, не вірила.
Іван підійшов і пояснив, намагаючись, щоб я зрозуміла.
Оксану досить. Ми посварилися, я вирішив далі самі. Хочеш, розкажу все?
Я присіла, а він коротко переказав, як Оксана вмовляла його їхати з Вірою. І зізнався: з Вірою був роман. Одружився зі мною, бо хотів поквитатися з нею Але зараз це не важливо, бо кохає лише мене.
Відчуваю: біль лишився, але на душі трохи легше. Головне правда, і шанс зробити все без чужих порад.
Вибач, що не сказав раніше, шепоче Іван. Думав, після твого розриву з Павлом це буде зайвим. А потім не зміг знайти момент.
Я зітхнула, теплі сльози вперше не від образи, а від полегшення.
Все минулося, кажу, головне, що тепер по-іншому.
Квартиру вже знайшов, Іван киває, на місяць, потім пошукаємо щось своє. Без Оксани, без чужих ідей.
Мабуть, це новий початок. Нарешті тільки ми двоє, без чужих планів.
То що? усміхається Іван, Давай збиратися?
Я теж киваю, не можу вимовити жодного слова. Віра у нове життя попри все, що було позаду.
