Олеся весь день метушилася по хаті: підмітала, мила підлогу, ліпила вареники, готувала на стіл кутю та мясо. Це був її перший Новий рік не з батьками, а з коханим чоловіком. Вже третій місяць мешкала вона з Тарасом у його двокімнатці на Троєщині. Тарас був старший на шістнадцять років, колишній одружений, аліменти сплачує, а ще випити не проти. Але такі дрібниці, коли серце любить. Досі ніхто не міг второпати, що вона в ньому знайшла: не козак з обкладинки, навіть навпаки трохи страшенний, характер самі скажіть, гіркота та впертість, скупість гроші вічно при ньому, та на себе ж одного. Олеся ж закохалася саме в такого “чудака”.
Всі три місяці Олеся тішилася та сподівалася: побачить Тарас, яка вона лагідна та працьовита неодмінно захоче узяти за дружину. Сам казав: «Треба з тобою пожити побачимо, яка ти господиня. А то може така ж, як моя колишня!» Яка була та колишня, для Олесі так і лишилося загадкою Тарас завжди віджартовувався. Тож Олеся щосили намагалась: не дорікала, коли він вертався захмелілий, готувала, прала, витирала пил, купувала продукти за свої кровні гривні (щоб Бог боронив він не подумав, що вона якась корислива). І новорічний стіл сама за свої гроші зібрала, ще й мобілку нову купила у подарунок.
Поки дівчина поралася, її дивак-Тарас теж не марнував часу: збирав компанію й налягав на чарчину. Вернувся додому добряче напідпитку й на радощах оголосив, що святкуватимуть разом із друзями. З друзями її він, правда, не знайомив. Олеся скромно накрила стіл, до Нового року залишалася година. Настрій був безбарвний, та вона ковтала образу, не хотіла дорікати мовляв, не така, як його екс-дружина.
За півгодини до півночі увірвалася весела, зчарована компанія. Тарас, лише їх побачивши, миттю розцвів, усіх за стіл і одразу подвійна гулянка. Олесю Тарас навіть не представив, і вона обернулась для всіх прозорою гості гуділи між собою, ділились жартами, її не помічали. Коли ж вона нагадала, що до Нового року лишається кілька хвилин і час би шампанське розлити, одна хмільна панянка перепитала:
А хто це така?
О, це моя сусідка по ліжку! засміявся Тарас, а компанія враз реготнула слідом.
Їли все, що приготувала Олеся, сміялись із неї, а під останній бій годинника глумилися з її наївності й Тарасів кмітливості мовляв, кулинарка та прибиральниця задарма дісталася. Тарас ні словом не обізвався на її захист сидів та весело хрумтів кутею, що сама купила і зготувала Олеся, наче це йому так і належить.
Олеся потихеньку вийшла з кімнати, зібрала речі і побігла додому до своїх рідних. Іще такого гіркого святкування не мала зроду-віку. Мати тільки й мовила: «Я ж тобі казала!», а батько зітхнув полегшено. Олеся виплакала свою образу і, вперше в житті, ясно побачила хто перед нею.
Минув тиждень. Як у Тараса гроші в кишені скінчилися, зявився коло Олесіної хати ніби все як було:
А ти чого пішла? Образилась чи що? та, побачивши, що миру не буде, перегнув через коліно: Оце так чинити сама грієш ліжко у мами, а в мене в хаті миші від голоду здихають! Уже почала, як моя колишня себе поводити!
Від такого нахабства Олеся аж спічеркла. Скільки разів у думках малювала, як скаже усе, що думає! А тут мовчить, слова не знаходить. Лише сухо відрізала, куди йому йти, і двері перед носом зачинила.
Ось так, зі старого Нового року, у Олесі почалось нове життя.
