От і все! вигукнув Олесь. Як має бути! Останнє слово завжди за чоловіком.
Зранку до Домченків із міста приїхав дорослий онук, на весіллі якого вони щойно побували. Приїхав Олесь по картоплю, бо ще з дитинства допомагав улюбленим бабусі та дідусю із посадкою і збиранням врожаю.
Ну, розкажи, Олесю, як там вам із Марічкою живеться? одразу поцікавилася бабуся, пораючись біля печі.
Та по-різному, бабусю… невпевнено відповів онук. Інколи добре, інколи сперечаємося
Ого, постривай, насторожився дід Юрко. Як це по-різному? Ви вже лаєтеся, чи що?
Та, ще ні, не лаємося. Визначаємо, хто господар у домі, зізнався Олесь.
Йой з легкою усмішкою зітхнула бабуся від печі. Ну, питання, наче й ясне…
Чого тут думати? засміявся дід. Очевидно: головна у родині завжди дружина.
Оце так новина… донеслося з печі.
Дідусю, ти жартуєш, правда? здивувався Олесь.
Анітрохи не жартую, відрубав Юрко. Якщо не віриш, у бабусі запитай. Ну, Стефаніє, скажи, кого у нас в хаті слово останнє?
Та перестань вигадувати, з посмішкою відповіла бабуся.
Ти скажи чесно, наполягав дід. Хто рішення приймає?
Ну, я…
І як це? не йняв віри Олесь. Чогось я такого не помічав. Я завжди думав, що чоловік має бути головою дому!
Е, ну не кажи, Олесю, знову розсміявся дід. У щирій родині зовсім інакше. Ось розповім тобі пару історій і все зрозумієш.
Історія
Знову почалось, невдоволено пробурмотіла бабуся. Зараз про велосипед буде розповідати
Який велосипед? здивувався онук.
Та про той, що в сараї вже десяток років іржавіє, підтримав дід. Йому вже давно час на металобрухт. А знаєш, як бабуся мене на нього надоумила?
Бабуся? Вмовила?
А то ж. Ще й грошей із заначки дала. Але спершу була інша історія.
Зібрав я раз якраз стільки гривень, щоб вистачило на старенький Запорожець. Кажу Стефанії купимо машинку, картоплю легше возити буде з поля. Бо тоді городи давали далеко від села.
Твоя бабуся вперлась. Каже, купимо новий холодильник, бо наш уже геть шумить. Картоплю і так на вулику возив вози й далі.
Як скажеш, думаю, твоє слово останнє. Купили ми холодильника.
А машину що, так і не купили? здивувався Олесь.
Купили-таки, але вже згодом, зітхнула бабуся. Бо дідусь спину надірвав, і мені самій картоплю тягати довелося ще подякувала, що хоч холодильник новий мав! А вже як зарізали кабана й здали мясо, довелося всі ті гроші дідусеві: мовляв, їдь у місто й купуй свою машину.
А наступної осені знов трохи підзаробили, підхопив дід, думаю, треба льох ремонтувати. А бабуся своє: купімо нові шафи, треба, щоб було красиво, як у людей. Ну що ж, її слово останнє. Шафи купили.
А весною льох посипався, підсумувала бабуся. Снігу насипало ось і не витримали старі дошки З тих пір, як Юрко щось надумав, питає: “Даш згоду?” А далі вже як я скажу, так і буде
Я після тих подій завше кажу: “Як ти вирішиш так і хай буде”.
Ось так, Олесю, у хаті, як не крути, а слово останнє дружини, підсумував дід. Зрозумів?
Олесь задумався, потім засміявся, довго ще не міг заспокоїтись. Нарешті засяяло обличчя, і каже:
Тепер розумію, дідусю. Ось приїду до Марічки й скажу: Як хочеш, так і буде: їдемо у Карпати відпочивати, як ти хотіла. А щодо ремонту машини почекає. Якщо зламається, ходитимемо на роботу пішки або їздитимемо маршруткою, ну й що?
Правильно мислиш, весело підморгнув дід. Ото вже за кілька років у вас у сім’ї все владнається.
Адже коли в родині панує взаємоповага й розуміння, то хто головний уже не так і важливо. Головне, аби було щастя і згода. Це я тобі з власного досвіду кажу слухайте одне одного, і все вдасться.
