Марічка Степанівна прокинулася того суботнього ранку з відчуттям свята. Шістдесят років кругла дата, варта урочистостей. Вона довго готувалася до цього дня: складала списки гостей, обирала наряд. У дзеркалі світилося задоволене обличчя жінки, звиклої до того, що все йде за її планом.
“Мамо, з днем народження!” першим з’явився у кухні Ігорко, тримаючи в руках невелику коробочку. “Це від нас з Соломією.”
Соломія мовчки кивнула, стоячи біля плити з чашкою кави. Вона завжди була несхильною до розмов зранку, особливо коли йшлося про свята свекрухи.
“Ой, Ігорку, дякую!” Марічка Степанівна прийняла подарунок з показною радістю. “Ви вже поснідали?”
“Так, мамо, усе гаразд”, відповів син, поглядаючи на дружину.
Соломія поставила чашку в мийку, внутрішньо готуючись до того, що їй доведеться пережити. Останні дні свекруха була у гарному настрої, що, як не дивно, лише посилювало її командний тон. Вона ніби вважала, що святковий настрій дає їй право розпорят
