Моя бабуся була непроста людина, у багатьох моментах навіть дуже непривітна.
Мої батьки розлучилися дуже рано, я був тоді зовсім малий і не памятаю батька взагалі. Ми з мамою переїхали жити до бабусі, коли мені було лише пять років, і фактично вся свідома частина мого дитинства минула під її опікою.
Для неї, головне було, щоб я поводився слухняно й працював. Бабуся вимагала від мене дисципліни й праці. Я не можу згадати нічого доброго про неї.
Деякі люди жалкують про своє дитинство, але я навіть згадувати його не хочу. Мені нема чого пригадувати. Мама майже не допомагала. Я не мав куди втекти: це були лихі девяності. Я лише мріяв про гроші і роботу. Бабуся намагалася керувати всім і мною, і мамою все мало бути так, як вона бажала.
Справлялися як могли. На людях ми, звичайно, видавали себе за благополучну сімю.
Коли я перейшов у пятий клас, в особистому житті мами щось змінилось. Вона познайомилася з чоловіком, і через рік він забрав її жити до себе, а згодом і мене. Вітчим мене не дуже любив, але особливо й не ображав. Після бабусіної суворої опіки це життя з ним здавалось мені райським.
Бабуся не схвалювала мамині стосунки, але мама скористалася можливістю нарешті вирватися від тиранії. Відтоді вони майже не спілкувалися.
Бабусю я телефоную раз на місяць.
Перед дзвінком готуюсь довго морально. Говорю коротко, переважно про щось неважливе. Щоб уникнути хвилі негативу, розповідаю щось хороше, в основному ми обмінюємось кількома фразами. Раз на пів року, на день народження чи на Святий Миколай, заходжу з квітами й тортом. Півгодини максимум. Ось так ми і підтримуємо звязок.
Зараз у мене все добре є коханий чоловік, маленький син і дружня сімя. Нещодавно ми з чоловіком вирішили взяти квартиру на кредит у іншому місті. Минулого року бабусі виповнилося 80.
Раніше вона була енергійна, сама вела господарство. Останнім часом все змінилось.
Бабуся практично не виходить з дому, не може сама навіть приготувати їжу. Найчастіше лежить, хоча по квартирі ще пересувається. Нещодавно захворіла сусіди допомогли з усім. Ситуація така, що бабусі потрібен догляд.
У бабусі є багато далеких родичів, які тепер постійно дзвонять мені з докорами! З мамою вони не можуть звязатися, бо вона з чоловіком живе за кордоном. На їхню думку, я зобовязаний всім займатися.
Я знаю, що чекає на мене справжнє пекло. Так, вона мене виростила, доглядала, навчала. І певною мірою я маю віддати борг. Але я не хочу цього! За все дитинство вона мене жодного разу не обняла, не виявила тепла. Я давно відпустив образу, прийняв її поведінку і характер, але пробачити не можу. Водночас відчуваю провину, і розумію треба допомогти старенькій.
Було б добре знайти доглядальницю чи санітарку, але грошей нема у нас кредит в гривнях, дитина часто хворіє, витрати великі.
Що робити?
Чи повинен онук обовязково доглядати за старою бабусею, чи має право відмовитися особливо якщо він не претендує на спадок? Я не хочу ні спадку, ні такої бабусі…
