Один крок до розлучення
Ольга стояла біля вікна і спостерігала, як Андрій розганяв свою новеньку машину по двору. Сусідка Ганна Іванівна вже третій раз визирала з під’їзду — мабуть, шум двигуна заважав їй дивитися серіал. А Андрій і далі ганяв по кругу, наче хлопчина, якому нарешті купили довгоочікувану іграшку.
— Тату, можна з тобою прокататись? — запитала чотирнадцятирічна Софійка, зазираючи через плече матері.
— Запитай у нього сама, — сухо відповіла Ольга, відходячи від вікна.
Софійка насупилася.
— Мамо, ну що з тобою? Він же купив машину для сім’ї!
— Для сім’ї… — Ольга гірко посміхнулася. — Ти знаєш, скільки ця краса коштує? А на дачу грошей немає, на твій табір тепер збираємо по копійці.
— Але ж машина нам потрібна! — Софійка сіла на диван, підібгавши ноги. — Пам’ятаєш, як ми з тобою їздили до бабусі автобусами? Три пересадки, духота…
Ольга притулилася до стіни і заплющила очі. Так, пам’ятала. Але пам’ятала й те, як вони з Андрієм півроку сперечалися про покупку. Вона пропонувала взяти щось простіше, б/в. А він стояв на своєму: «Або нормальну машину, або жодну». І ось результат — кредит на п’ять років, через який тепер доведеться рахувати кожну гривню.
Вхідні двері грюкнули, почулися бадьорі кроки.
— Дівчатка мої! — Андрій увірвався в кімнату, сяючи від задоволення. — Софійко, поїдемо кататися? А ти, Олю?
— Я не «Олю», — різко відповіла дружина.
Андрій зупинився, його посмішка згасла.
— Що знов не так?
— Усе не так! — Ольга повернулася до нього. — Ти купив машину, не порадившись зі мною! Взяв кредит, який ми тягнутимемо до пенсії!
— Ми ж обговорювали…
— Ми обговорювали покупку машини, а не цього заліза за півтора мільйона!
Софійка зігнулася і тихенько вислизнула з кімнати. Вона вже звикла до батьківських сварок, але щоразу сподівалася, що цього разу обійдеться.
— Залізяка? — Андрій почервонів. — Це японський автомобіль, надійний, безпечний! Для своєї сім’ї я вибираю лише найкраще!
— А спитати сім’ю — не доля? — Ольга сіла в крісло, відчуваючи, як накатує знайома втома. — Андрію, ми ж домовлялися про бюджет…
— Домовлялися, домовлялися! — Він пройшовся кімнатою, розмахуАндрій мовчки взяв її за руку, і в цю мить Ольга зрозуміла, що їхня сім’я варта більше, ніж будь-яка машина.
