Останнім часом донька розлучилася і з малям переїхала до нас у тісну квартиру.

Останнім часом моя донька розлучилася і з маленькою дитиною переїхала до нас у тісну квартирку.
Нещодавно моя донька розірвала стосунки і з малечею оселилася у нас. Ми з чоловіком живемо в маленькій двокімнатній квартирі. Я думала, що поки донька у декреті, вона могла б трохи пожити з дитиною у моєї мами. Але тепер це неможливо, бо мама, хоча їй уже 68, вийшла заміж і тепер живе з новим чоловіком.
Коли мама подзвонила мені та повідомила, що збирається одружуватися, спочатку я подумала, що це жарт адже їй вже 68! На жаль, це була правда. Мама довгі роки жила сама її чоловік помер 20 років тому. Мені було 35, коли я вийшла заміж і почала жити окремо. Зараз я з чоловіком та дітьми мешкаю у місті, навідую маму кілька разів на місяць та на свята.
Мама, слава Богу, почувається добре і сама справляється з усіма домашніми справами. Ми з чоловіком приїздиємо, коли треба прополоти город або порубати дрова, а з рештою вона впорається сама.
А тепер вона вирішила привести до себе чоловіка. Це справжня зрада з її боку! Вона не мала права так чинити. Наречений мами її одноліток, старий знайомий, з яким вони зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку липня вони офіційно оформили шлюб у РАГСі, а весілля відбулося в ресторані дуже скромне, лише для найближчих.
Ми з чоловіком та дітьми на весілля не пішли на мою думку, це сором! Навіщо це було потрібно мамі? Могла б жити і без цього. Я категорично проти цього шлюбу і досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок, де вони тепер живуть разом.
Чоловік мами не має ніякого майна лише трьох дітей і цілу купу онуків. Навіщо вона це зробила? Як вона могла так вчинити з нами? Тепер, коли вони офіційно одружені, її чоловік має право претендувати на нашу спадщину. А ми з чоловіком ледве поміщаємося у двокімнатній квартирі.
Моя донька нещодавно розлучилася, і тепер я допомагаю їй доглядати за онукою. Син живе з дівчиною в орендованій квартирі. Я сподівалася, що донька у декреті могла б пожити у мами, але тепер це неможливо адже вона почала нове життя.
Ми довго не розмовляли. Недавно дзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Вона сказала, що ми поводимося погано, що мама теж має право на щастя. Мовляв, ми мали б радіти за неї. Думати про спадщину, коли мама ще жива, це негарно. Але хай би вони мене теж зрозуміли.
Може статися так, що замість маминого будинку ми отримаємо в спадок старого незнайомого дідуся з купою проблем та його бідними родичами, які точно не відмовляться від своєї частки. Тому я вважаю, що в цій ситуації права я, а мама помилилася.