Останнім часом донька розлучилася і з малям переїхала до нас у тісну квартиру.

Останнім часом моя донька розлучилася і з малечею переїхала до нас у тісну хрущовку.
Нещодавно донька розійшлася з чоловіком і оселилася з дитиною в нас. Ми з чоловіком жили в маленькій двокімнатній квартирі. Думала, що вона, поки у декреті, могла б трохи пожити з дитиною у моєї мами. Але тепер це неможливо мама, хоча їй уже 68, вийшла заміж і переїхала до свого нового чоловіка.
Коли мама подзвонила і сказала, що готується до весілля, спершу подумала, що вона жартує. Ну як так? Вік уже не той. Але виявилося, що це правда. Мама багато років жила сама, її чоловік помер ще 20 років тому. Я тоді була ще молодою, коли вийшла заміж і поїхала з рідного дому. Тепер ми з чоловіком і дітьми живемо в Києві, навідуємо маму кілька разів на місяць, приїздимо на свята.
Мама, слава Богу, почувається добре, сама справляється з господарством. Ми з чоловіком їздимо до неї, коли треба прополоти город або порубати дрова, а в іншому вона сама впорається.
А тепер вона вирішила привести до себе чоловіка. Це просто зрада з її боку! Вона не мала права так чинити. Її наречений одноліток, старий знайомий, з яким вони колись зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку серпня вони оформили шлюб у РАГСі, а весілля відсвяткували в ресторані скромно, лише для найближчих.
Ми з чоловіком і дітьми не пішли. На мою думку, це сором! Навіщо це було потрібно? Могла б жити й так. Я категорично проти цього шлюбу і досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок у селі, де вони тепер живуть удвох.
Її новий чоловік не має жодного майна лише трьох дітей і купу онуків. Навіщо вона це зробила? Як вона могла так з нами вчинити? Тепер, коли вони офіційно одружені, цей чоловік може претендувати на нашу спадщину. А ми й так тіснимося в маленькій квартирі.
Донька з онуком тепер у нас, допомагаю їй доглядати маля. Син живе з дівчиною в орендованій хрущовці. Спочатку планувала, що донька поживе у мами поки у декреті, але тепер все змінилося мама почала нове життя.
Майже місяць не розмовляли. Нещодавно дзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас читати. Каже, що ми поводимося погано, що мама теж має право на щастя. Мовляв, треба радіти за неї. Але думати про спадщину це не найприємніше, коли мама ще жива. Хоча б мене зрозуміли.
Може вийти так, що замість маминого будинку ми отримаємо якогось старого діда з купою проблем та його злиденними родичами, які точно не відмовляться від своєї частки. Тому вважаю, що в цій ситуації права я, а мама ні.
Та й нехай. Життя не тільки про майно. Може, колись і я пробачу. А поки що важко.