У всіх би так допомагали
Лесе, я сьогодні до вас зайду, допоможу з онуками.
Олеся притисла телефон плечем до вуха, одночасно хитаючи втомленого Марка на руках, який кричав так, ніби його не годували тиждень.
Леся Якимівна, дякую, але ми самі впора…
Короткі гудки. Свекруха вже від’єдналася.
У вітальні грюкнуло це Остап перекинув скриню з конструкторами, а Марічка в захопленні заверещала, розкидаючи їх по підлозі. Малий Марко так і горлав, хоча пляшечку висмоктав ще двадцять хвилин тому…
Олеся перевела погляд на Андрія. Той нерухомо сидів на канапі, втупившись у телефон, немов на екрані відкривалася таємна карта до іншої реальності.
То ти подзвонив мамі.
Не питання. Констатація.
Андрій смикнув плечем, навіть не підвів погляд.
Ну так. Ти ж замучена, я бачу. Мама допоможе…
Олеся хотіла сказати, що й сама справляється. Що не потребує ніякої допомоги. Що за цих три місяці після народження Марка якось тримала дім, годувала трьох дітей, іноді навіть спала. Проте Марко знову підняв крик, і вона просто вийшла до спальні, гойдала сина й подумки готувалась до появи Лесі Якимівни.
Свекруха приїхала ближче до обіду з двома велетенськими валізами і обличчям справжньої командорки, яка прибуває рятувати Козачий човен, що тоне.
Божечки, Олеся, ти ж як привид! Леся Якимівна прослизнула повз невістку, окидаючи хату колючим поглядом. А який бедлам! Але нічого, тепер я тут, усе владнаємо, все буде файно.
До вечора першого ж дня Олеся вже жалкувала, що не замкнула двері на всі замки.
Це що таке? свекруха з підозрою розглядала на обробній дошці, де Олеся різала кабачки.
Овочеве рагу. Діти люблять.
Рагу? Леся Якимівна вимовила те слово так, наче Олеся збиралася годувати онуків буряном. Ні-ні-ні. Андрійко любить борщ. Правильний, по моєму рецепту. Відійди, я сама.
Олеся відступила, стискаючи ножа.
Наступного ранку свекруха розбудила Олесю о сьомій, хоча Марко заснув лише о пятій.
Олеся! Ти як вдягаєш дітей? То що за карнавал?
Остап і Марічка стояли у своїх жовтому й червоному комбінезонах. Спеціально купувала яскраві, щоб зразу видно було близнюків на майданчику.
Звичайні нормальні речі.
Звичайні?! Це так ти називаєш нормальним? Леся Якимівна вже тягла з валізи сірі штанці та бежеві кофтинки. Вони ж як канарки! І холодно ж, застудяться. Я теплі речі привезла.
Їм зручно у своєму…
Олеся. Свекруха випросталася, склала руки на грудях, а очі налилися слізьми. Я приїхала допомагати. А ти зі мною сперечаєшся, грубиш. Я ж старша, Андрія виховала, краще знаю. А ти… ти мене не поважаєш. Не цінуєш.
Леся Якимівна схлипнула, приклала руку до серця й театрально опустилася на стілець ображеної княгині.
Андрій визирнув зі спальні, глянув на матір, потім на Олесю.
Ну не починай, зашепотів до дружини. Мама ж добра хоче. Якби всім так допомагали, як нам.
Олеся змовчала. Переодягла близнюків у сіре й бежеве. Посміхнулася свекрусі. А всередині надломилася ще на крихту.
…На кінець тижня квартира стала територією Лесі Якимівни. Дитяча перекроєна: ліжечка переставлені, бо так «правильніше». Режим змінився діти лягали й вставали по годиннику свекрухи. Олесин годування Марка під магічним поглядом супроводжувалося зауваженнями, що пляшка під не тим кутом.
Андрій зникав на балконі щопівгодини: втуплювався у двір, ніби все навколо марево, а він тут ні до чого.
Олеся не спала. Вночі лежала, дивлячись у мозаїку тріщин на стелі, і тіло не могло розслабитися. Кожен шурхіт у коридорі змушував здригатись може, це свекруха йде перевіряти, як сплять онуки
Вранці вставала розбита, руки тремтіли, кава не допомагала.
У четвер ввечері, відкривши шафу для дитячого харчування, Олеся побачила порожнечу.
Леся Якимівна! вийшла на кухню, де свекруха різала капусту для нового борщу. А де суміш для Марка?
Викинула ту гидоту, навіть не обернулася свекруха. Та хімія для дітей шкідлива, книжку читала. Купила щось нормальне.
Кивнула на стіл. Там стояла банка найдешевшої суміші саме тієї, після якої у Марка місяць тому посипало уся шкіра.
У сина на це алергія.
Пусте. Алергія бо ти його погано годувала, не так давала. Тепер усе буде добре, побачиш.
Олеся дивилась на банку. На свекруху, що невимушено шинкувала капусту. Думала про Андрія, який вона була впевнена знову десь на балконі ховався.
Щось клацнуло всередині. Тихо, та остаточно…
…Через сорок хвилин Олеся вже тримала Марка в обіймах у таксі. Остап і Марічка в розкопаних яскравих комбінезонах, які вдалося відшукати поміж свекрушиних речей, мовчки дивилися у вікно. У багажнику торба з необхідним.
У мами на порозі вона розридалася…
Мам, я більше так не можу. Не можу так жити…
Мама обняла, посадила за старий кухонний стіл, дала чаю, гладила по голові, поки Олеся мокрила слізьми чашку.
Нічого, нічого, все владнається. Поживете у мене.
Телефон задзеленчав о одинадцятій і не вмовкав до третьої ночі.
Олеся, що ти собі придумала? кричав Андрій. Мама в істеріці! Вона ж хотіла як краще! Вона ж допомагала, а ти!
А я хочу просто нормально жити! шепотіла Олеся у трубку, щоб не розбудити дітей. Вона викинула суміш! У Марка алергія на цю гидоту, яку твоя мама назвала «правильною»!
Що за алергія? Ти все перебільшуєш! Мама краще знає, вона старша!
То хай мама й живе з тобою!
Ти невдячна істеричка, прошипів Андрій. Без мами ти б пропала. Вернися додому негайно.
Не повернусь, поки вона там.
Пауза. Потім:
Як хочеш, і відключився.
Вранці Олеся пішла у рацс подати на розлучення.
Через три дні повернулася забрати речі. Одна, без дітей мама залишилась з ними.
Леся Якимівна зустріла у передпокої.
Олеся, як ти могла так з нами? Дітей від батька забрала! Бабуся від онуків! Це жорстоко! Я стільки серця вклала! Всім би так допомагали, як я вам!
Олеся подивилась на свекруху. На цю жінку, котра ламала її життя під соусом «допомоги». Яка викинула потрібне живлення, купила те, що шкодило дитині, пересунула ліжка, переодягла дітей, вигнала її з кухні, довела до нервового зриву.
Переживете, нічого з вами не станеться, почула свій голос холодний, наче лід, чужий.
Леся Якимівна відсахнулася, хапаючи повітря ротом. Андрій вихопився з кімнати, схопив за руку.
Що ти твориш? Як можна так з мамою говорити?
Олеся висмикнула руку, глянула на чоловіка вже дорослого чоловіка, а все ще мамусиного хлопчика.
Не чіпай мене.
Пройшла повз, швидко зібрала речі, втиснула в валізу, не озираючись вийшла.
…Розлучення оформили через два місяці. Андрій ще дзвонив, потім перестав. Леся Якимівна написала довжелезне повідомлення, що Олеся розбила сімю й зламала її синові життя. Олеся видалила його, не дочитавши.
… У мами було тісно, але сонно і спокійно. Вночі Олеся вставала качати Марка на кухні, вдивляючись у темний квадрат шибки. Вдень гуляла з близнюками у дворі, готувала овочеве рагу, одягала їх у яскраві комбінезони…
За пів року Остап і Марічка пішли до садочка. Олеся підробляла редакторкою текстів на нічних змінах, коли діти спали. Гривень вистачало не на розкіш, але на все потрібне.
Вечорами, вмощуючись на канапі, поряд Максим сопів у ліжечку, а близнюки тулилися до боків, просили казку. Олеся читала їм про трьох поросят, змінювала голоси, Марічка реготала, а Остап серйозно кивав на кожній сторінці.
В такі миті Олеся відкидалася на спинку, дивилася на своїх дітей й розуміла все правильно зробила. Попереду були важкі роки, виховання трьох дітей самій, страх, втому, але правильно.
