Мені вистачило одного заворожливого погляду, аби закохатися. Я бoялacя цих почуттів, адже я ще зовсім дитина, а він дорослий чоловік

Напевно, багатьох цікавить питання, як можна вийти заміж за чоловіка, який старший за тебе аж на тридцять три. Адже це досить велика різниця у віці. Тим більше, коли тобі сімнадцять, а йому уже цілих п’ятдесят. Чи можливо комфортно почуватися в таких стосунках? Своїм прикладом поділилася одна із таких жінок.

Жінка розповідає, що через наявні певні стереотипи в нашому теперішньому суспільстві багато хто не міг зрозуміти їхній зв’язок. Більшість сприймали це як матеріальну вигоду, покращення способу життя, часткове самовираження. Але ніхто не міг зрозуміти того, що люди іноді можуть просто покохати. Отак, як грім серед ясного неба, усе може статися зовсім неочікувано.

«Ми вперше зустрілися, коли я була ученицею десятого класу. Мені було лише шістнадцять. У школі в той день був турнір по настільному тенісу. Так як я була вправною тенісисткою, мені запропонували взяти участь. Він був тренером з іншої школи. Дорослий чоловік у яскравому спортивному костюмі, через який добре виділялися певні частини його підкачаного тіла. Мені вистачило одного заворожливого погляду, аби закохатися. Я боялася цих почуттів, адже я ще зовсім дитина, а він дорослий чоловік» – розповідає Вікторія.

«Наступна наша зустріч була зовсім випадковою. Рівно через рік я поверталася додому після важкого робочого дня, а Микола проїжджав через село повертаючись із роботи. На той час він працював у наші школі фізруком, а я уже не навчалася там. Після закінчення школи я не продовжила навчання у ВУЗі, а почала працювати продавцем у місцевому продуктовому магазині.  Ми були раді бачити одне одного, привітавшись, знову по тілу пробігли сотні тисяч мурашок. Ми обоє зрозуміли, що це не просто так. Ми стали бачитися знову і знову, і кожен раз, думаючи, що випадково», – ділиться жінка.

Нікого із них не зупиняла така величезна різниця у віці. Вони зустрічалися знову і знову, а через деякий час Микола вирішив попросити руки юної дівчини, хвилюючись, що вона може відмовити. Та й поруч ніхто не підтримував такого «зв’язку». Усі засуджували, переймалися, обговорювали на кожному кроці й ткнули пальцем. Родичі взагалі відмовилися спілкуватися з ними. Але закохані не чули нікого.

Кажуть, якщо кохання справжнє, то неодмінно народжуються гарні діти. Так от цю родину осяяло справжнє щастя. У них народилася донечка через два роки після одруження. Вони радіють цьому щастю і одне одному. І нехай весь світ буде проти, вони щасливі.

А як би ви прокоментували таку ситуацію? Хто проти таких шлюбів?