Привіт, друже! Хочу поділитися з тобою історією, яка сталася в моєму житті. Колись у мене був гарний шлюб: чоловік Володимир, двоє дітей Кирило і Зоряна. Але одного вечора все розвалилося. Володимир, повертаючись з роботи, потрапив у ДТП. Я була в шоку, думала, що не зможу пережити таке горе, та мамка підкинула: «Тримайся заради малюків». І я взяла себе в руки, почала багато працювати. Коли діти підросли, вирішила їхати за заробітком.
Спершу я поїхала до Польщі, потім до Англії. Працювала в різних сферах, поки не змогла стабільно заробляти. Щомісяця я пересилала дітям гроші в гривнях, а згодом купила їм квартири. У себе ж зробила оновлений ремонт, і я гордо це обговорювала. Оскільки вже планувала назавжди повернутися в Україну, минулого року все змінилося: я познайомилась з новим чоловіком. Це наш українець, уже двадцять років живе в Англії. Ми стали спілкуватись, і я відчула, що між нами може щось вийти.
Та сумніви мене не залишали. Артур (це його прізвисько в Англії) не міг повернутись в Україну, а я дуже хотіла додому. Нарешті я приїхала. Спершу зустрілася з дітьми, потім з батьками. А от зі свекром так і не встигла поговорити часу просто не вистачало, все навало справ.
Одного дня до мене завітала подруга Ганна, яка працює продавчинею, і розповіла:
Твоя свекруха на тебе ображена!
Звідки ти це чула? запитала я.
Чувала, як вона з подругою говорили. Тобі сказали, що ти «пихата», що гроші тебе зіпсували, і що ти ні грошей не дала їм.
Мені було страшенно неприємно це почути. Я ж сама виховувала двох дітей, робила все заради них. Не могла ще підтримувати батьків фінансово, бо сама й так була на межі. Треба ж було щось лишити собі, розумієш?
Після такої розмови у мене не було бажання їхати до свекрів, проте я собі підкласти не змогла. Зібрала продукти, прийшла в їхнє село. Спочатку все йшло гладко, та думки про ту розмову не давали спокою. Нарешті я сказала:
Ви не знаєте, як важко було ці роки. Я працювала без підтримки, лише заради дітей, бо з чим іншим не могла впоратись.
Ми теж залишились без допомоги. У всіх є діти, які підтримують, а ми самі. Ми теж втрачені, ти повинна повернутись і допомогти нам.
Свекруха мовчки підняла брову, а я не наважилася сказати, що в Англії вже маю свого чоловіка. Пішовши, я була розчарована. Тепер не знаю, що робити. Чи дійсно я повинна допомагати батькам мого покійного чоловіка? Я вже не витримую!
Якщо хочеш читати ще подібні історії, залишай коментарі, став лайк це підштовхує нас писати далі. Будьмо на звязку!






