” Оце так гості несподівані! гукнув Дмитро Іванович. Можеш іти звідки прийшов! Тату, що з тобою?
Тату, що з тобою? здивувався Тарас. Двадцять років не був удома, а мене так зустрічають?
Якби від мене залежало, зустрів би тебе ременем! Дмитро Іванович схопився за пояс. Та нічого! Зараз виправимо!
Гей, полегше! Тарас відступив. Я вже не малий, щоб мене лупцювали!
Ось вона, твоя вдача! злісно кинув Дмитро Іванович, не відпускаючи ремінь. На слабких нападати, від сильних тікати, добрих обманювати, а злим підлабузнюватись!
Та чого ти злишся? І в чому мене звинувачуєш? Тарас знизав плечима. Якщо й була провина, то двадцять років минуло! Давно забути треба!
Легко казати, коли твоя вина! Ти б хотів, щоб тобі всі пробачили! Але я не пробачив! відрізав Дмитро Іванович.
Та в чому я перед вами винен? Я все думав у коледжі, чому ви мене в зрадники записали й заборонили додому повертатись! На листи мої жодного разу не відповіли! А я ж писав!
Невже не знаєш? глузливо спитав Дмитро Іванович.
Тарас нічого не розумів і хотів докопатися правди, але на шум вийшла мати.
Нехай мене! скрикнула Ганна Семенівна. Привів його лихий час! Гони його, Дмитре, геть! Ганьба на нашу голову!
Тарас онімів від подиву. А мати додала:
Якби сили були, відходила б тебе кочергою! Та Бог сам шельму помітив! Вона показала на синця під оком Тараса.
Хтось добре влучив! усміхнувся Дмитро Іванович. Руку йому потиснув би!
Та що з вами? вигукнув Тарас. Двадцять років мене не було, а ви мене так зустрічаєте?
Хто тебе так обробив? спитав Дмитро Іванович. Проженемо тебе, а йому подякуємо!
Звідки мені знати? розлютився Тарас. Їхав автобусом, зустрів сусіда Івана він мене впізнав. А на зупинці якийсь парубок підскочив, в око вдарив, плюнув і щез!
Невідомий герой! усміхнувся Дмитро Іванович. Треба в Івана запитати, хто це був!
Та тобі тільки це й цікаво? скрикнув Тарас. Тобі байдуже, що двадцять років мене не було?
А нащо тут зраднику? відповіла Ганна Семенівна.
З чого я зрадник?
Бо так! почувся голос із кухні.
Хто там такий сміливий? розлютувався Тарас.
З кухні вийшов парубок.
Ось хто мені цей фінгал поставив! Тарас показав на нього.
Молодець, внуче! похвалив Дмитро Іванович. Не прогадав!
Який ще!
