Оце так зустрічі, тату, просто балаган якийсь! І для чого тобі той санаторій, якщо вдома справжній «все включено»?
Коли Дмитро вручив Єві ключі від своєї квартири у Києві, вона відчула таке, наче штурмувала Золоті Ворота й нарешті прорвалась. Усі ті роки, що Єва мріяла про власне гніздечко з Дмитром, не зрівняти навіть з очікуванням премії Національної музичної Леонардо б нервово курив на балконі!
Ще зовсім не стара, але вже й не юна, тридцять пять на плечах, Єва все частіше ловила себе на тому, що з жалем дивиться на бездомних київських котів і вітрини крамниць «Хобі для душі».
А тут йому Дмитру, який витратив молодість на карєру, сушився в спортзалі та шукав дзен у гречаній каші, ні дітей, ні метеликів у животі. І квартира своя!
Єва загадувала цей приз ще з університету можливо, на небесах зрозуміли, що вона вже не жартує.
Це моя остання робоча поїздка цього року, а після я твій! сказав Дмитро, простягаючи ключі. Не лякайся барлоги, я в ній хіба що поспати забігаю, змахнув руку і майже як літак, зник у Тернополі на вихідні.
Єва пакує зубну щітку, крем і вже мчить дивитися, якою пензлю там треба махати. На вході перший підступ. Дмитро попереджав: замок трохи норовливий, але не до такої ж степені!
Вона атакувала двері сорок хвилин: то тисне, то тягне, то ключ із молитвою, то з образою двері як танк на Майдані, не здаються.
Тут Єва застосувала шкільні психологічні фішки «за гаражами». На шум визирають сусіди.
А ви кого там штурмуєте? насторожений жіночий голос із-за дверей навпроти.
Я маю ключі, все чудово, огризається вже спітніла Єва.
А ви хто взагалі? Раніше вас не бачила, сусідка тицяє носом у чужі справи.
Дівчина Дмитра! Єва з нестримним пафосом, руки в боки, але бачить тільки щілину перемовини йдуть у стилі «Маскарад».
Ви? жінка вражена.
Так, саме я. Проблеми якісь?
Та ні, просто він ніколи тут нікого А ви прямо така
Яка така? насторожилася Єва.
Та Бачу, не моя справа, вибачайте, закрила двері.
Тут Єва вирішила, що або вона, або ці двері, і з усім своїм внутрішнім дівочим поривом натиснула так, що мало не відірвала лиштву. Відкрила!
Внутрішній світ Дмитра, як вистава в театрі абсурду, весь перед нею справжня келія для монаха, аскетизм за межею.
Ой, бідний мій Дмитро, тут і серце забуло, що таке затишок, Єва оцінила обстановку: стерильність, як у лікарні, без жодної натяку на жіночий креатив.
Але раділа, бо сусідка не збрехала: тут жіноча рука ще не впливала на енергетику. Єва буде перша!
Взувшись, вона примчала у «Єва-Маркет» по красиву шторку, килимок у ванну, прихватки і кухонні рушнички.
Усе пішло не за планом: до шторки і килимка приєдналися ароматизатор, мило ручної роботи від тітки Оксани, скриньки для косметики, і ще десяток дрібничок, без яких «додається затишок».
Це ж не нахабство додати трохи життя в нову обитель! переконує себе Єва, коли під чеком вже написано 2700 гривень.
Замок більше не хвилювався тепер він зовсім розслабився, як воротар «Динамо-Київ» після пятого пропущеного мяча.
Розуміючи, що трохи перестаралася, вечір Єва проводила під акомпанемент кухонних ножів, викручуючи старий замок. Вранці ринок на Лукянівці: новий замок, нові ножі, виделки, ложки, дошки А там вже й до нових фіранок рукою подати.
Неділя, дзвонить Дмитро:
Треба затриматись ще на пару днів, бурмоче він з Полтави. Я буду радий, якщо додаси трохи затишку і тепла. Хоча й не уявляю, як це можливо тут!
До цього часу затишку було стільки, що вантажівка «Гюнсел» могла б позаздрити. Всі роки зібраної енергії самотньої жінки прорвалися на свободу і вже не зупинити!
До повернення Дмитра у квартирі залишився лише павук біля вентиляції. Єва вже хотіла вигнати його, та побачила, як він із жахом дивиться на зміни, і лишила. Хай буде оберіг, пам’ять про ті давні холостяцькі часи.
Квартира виглядала так, наче Дмитро одружений вісім років, а після двох розлучень остаточно зрікся мінімалізму й почав цінувати домашній затишок.
Єва зробила все, щоб її вплив відчув кожен у підїзді тепер усі знали: питання вирішуйте з новою господинею. Обручка технічна дрібниця, до неї справа дійде.
Сусіди спочатку зиркали, потім лише плечима: ну, як скажете, ваша квартира вам і рулити.
У день повернення Дмитра Єва приготувала борщ із пампушками, нафарширувала себе у яскраву сукню «з відпустки», розставила свічки, затемнила світло і чекала.
Чекала довго. Коли вже упаковка почала давити у тому місці, заради якого вона качала попу з гантелями, у дверях хтось повернув ключ.
Замок новий, просто підштовхни, кокетливо і трохи нервово гукає Єва. Її не лякало осудження квартира блищить, їй все пробачать!
У цей самий момент приходить СМС від Дмитра: «Ти де? Я вдома. Квартира не змінилась анітрохи. Друзі嚇али, що ти все заставиш кремами».
Єва побачила це повідомлення вже пізніше… А поки в квартиру заходить п’ятеро незнайомих: двоє молодих, двоє діти школярі, і солідний дідусь, який, побачивши Єву, миттю випростався і пригладив сивину.
Та ти подивись, тату, як тебе тут зустрічають! І навіщо тобі той Миргородський санаторій, вдома ж свій «all inclusive»! аж ніяк не стримується молодий чоловік і отримує під бік від дружини.
Єва стояла, як Барбі на планшеті, з двома келихами, не здатна рухатися. Хотіла кричати, але ступор переміг.
З кутка салютував веселий павук.
Вибачте, а ви хто? пищить Єва.
Господар куреня. Ви, певно, з поліклініки, за перевязкою прийшли? Я ж казав, сам впораюсь, дідусь оцінює вигляд медсестри, з яким Єва вирішила святкувати.
Ну-у-у, так, Адам Матвійович! У вас тут справжнє свято затишку, хазяйська дружина заглядає у квартиру. Просто рай! А то як у склепі жили. А ваше імя яке, дівчино? Чи не завеликий наш Адам для Вас? Ну, хоч житло є своє
Євгенія…
Ого! Адам Матвійовичу, ви прямо майстер по кадрах!
Дідусь світиться йому подобається «вдале знайомство».
А де Дмитро? шепоче Єва, осушує обидва келихи зараз же.
Я Дмитро! хлопчик років восьми махає рукою.
Та ні, тобі ще рано, мама осадила й відправила дітей з татом у авто.
Перепрошую, здається, я переплутала квартиру Це ж Бузкова, 18, кв. 26?
Ні, це Буковинська, 18, дід готовий розпаковувати фортецю.
Ой лишенько, Єва зітхає трагічно. Переплутала. Заходьте, облаштовуйтесь, а я відлучуся, подзвоню.
Забігла у ванну, зачинила на ключ і прочитала нарешті СМС від Дмитра.
«Дмитре, вже скоро буду! Затрималась у магазині», строчить Єва у відповідь.
«Чекаю. Якщо неважко, прихопи пляшку червоного», голосове від Дмитра.
Червоне Єва вже мала, але «у собі». Під пахву килимок, шторку чекає, поки незнайомці перемістяться на кухню, і тільки після цього тікає з речами.
Поясню пізніше, Єва, як мара, проходить у квартиру Дмитра.
Не глянувши на нього, йде в ванну, міняє шторку, розстилає килимок, потім діван, і спить, поки всі стреси і червоне не випаруються.
Прокинувшись, бачить перед собою незнайомого хлопця, який чекає пояснення.
Яка це адреса?..
Бутова, вісімнадцять Буковинська, підморгує хлопець, але ти вже не переплутаєш. Тут так пахне, що навіть адреса хоче змінитися.
Єва засміялася крізь розгубленість, а Дмитро, почувши шум, визирнув із кухні:
Ну що, вже вдома? і в голосі його нарешті озвався справжній затишок, не той, спортивний і гречаний, а той, що народжується саме зараз.
Єва, обіймаючи килимок і шторку, зітхнула все вдалося! А за вікном павук неквапно спускався по новій фіранці, як Гюнсел у лайт-режимі.
Тепер я точно знаю, шепоче Єва, тут більше ніколи не буде сумно. Навіть якщо іноді заглядатимуть чужі гості.
А світ навколо, нарешті, відчув: квартира стала домом. І якщо вже Єва так переплутала адреси, то хтось точно переплутає самотність з любовю.
І цього разу назавжди.
