Пять років тому моя сусідка поховала свого чоловіка-ветерана і залишилася сама. Саме так. Моя сусідка, пані Марійка, щойно втратила свого чоловіка, який воював, і опинилася зовсім одна. Дітей у них не було. Старенька постійно думала про свого рідного Василя.
Вони одружилися напередодні війни. Потім Василь пішов на фронт, а вірна Марійка терпляче чекала. Він повернувся живим, але втратив ліву руку. Дуже любив дружину і дуже до неї дбав. Обіцяв, що завжди буде її берегти від лиха, та не встиг втримати слово. Помер, залишивши її саму
У річницю його смерті до неї в дім прийшов великий чорний кіт. Зявився вночі, нізвідки, жалібно нявчачи біля дверей. На дворі свистів вітер, заметіль, але якось пані Марійка почула його. Вийшла а там невідомий кіт. Зжалилася, впустила його, дала молока.
Але кіт їсти не став, з гордовитою вдачею обійшов усі кімнати, оглянув все і вибрав собі місце на подушці Марійки. Замурчав і одразу заснув.
Вона не наважилася його прогнати і поснула поруч. Вранці роздивилася кота гладкий, доглянутий, аж ніяк не безхатько! Чорний, як смола, з великими зеленими очима і гордою поставкою. А ось деталь: у нього не було пальців на лівій лапі, наче їх відірвали.
«Як у мого Василя!» заплакала вона. А кіт тим часом стрибнув їй на коліна й замурчав.
«Треба ж тебе якось звати Може, Барсик?» ніжно сказала вона, гладячи його за вухом. Кіт здригнувся і подивився на неї так, що аж мороз пройшов по шкурі.
ЙОГО ОЧІ БУЛИ ЛЮДСЬКІ! НЕ «СХОЖІ», А СПРАВЖНІ ЛЮДСЬКІ ОЧІ!
«Зрозуміло, Барсик тобі не до смаку. Може, Рижик? Гарне ж імя!» спробувала вона. Кіт буркнув незадоволено, зіскочив і почав «доглядати» диван кігтями.
«Добре-добре, не буду називати. Ти будеш просто Кіт. Але залиш диван у спокої, будь ласка», попросила вона. Кіт щось буркнув, але послухався і з гідністю пішов у кімнату.
Так вони й зажили пані Марійка і Кіт. Я часто навідувалася до неї, і вона розповідала дивні речі!
Перше Кіт її лікував. Після смерті чоловіка у Марійки стався інфаркт, і серце часто боліло. Але варто їй лягти і КітПриходив, лягав на груди, муркотів і біль немов зникав, ніби його ніколи не було.
Одного разу сталося щось дивовижне! Марійка лежала, відпочивала, а Кіт муркотів поруч і дрімав. Раптом постукали у двері. Вона підвелася відкрити, а Кіт за нею. На порозі стояв Микола місцевий пяниця та скандаліст. Він вставив ногу в двері, грубо лаявся й вимагав грошей на горілку. Марійка відмовляла, але він став ще агресивніший, ображав її й навіть згадав покійного чоловіка зневажливо.
Раптом Кіт загарчав і кинувся на нього! Микола відштовхнув його, але Кіт знову напав, мало не вчепившись у горло. Лаючись, Микола відступив і пішов. А Кіт глянув на Марійку своїми ЛЮДСЬКИМИ очима, гордо підняв хвіст і пішов, немов сказав: «Справився».
Одного разу Марійка збиралася в місто треба було подати заяву на дрова. Попросила мене супроводжувати. Я погодилася, прийшла рано вранці, а вона сидить на ліжку в домашньому, збентежена.
«Пані Марійко, чому не готові? Ходімо, а то пропустимо автобус», наполягала я.
«Кохана, я не поїду. Вибач», тихо сказала вона.
«Чому?»
«Не знаю, як тобі сказати Тільки не смійся Кіт заборонив мені їхати».
«Як це?! Я відпросилася з роботи, а ви про кота! Ходімо!» здивувалася я.
«Послухай уважно, доню. Вчора все приготувала, лягла спати. І сниться мені, що Кіт говорить. Немов би ти зараз Дивиться на мене й каже:
Не йди, Марійко. Завтра не виходь із дому.
У мене аж язик віднявся! Не те що він заговорив, але ж він назвав мене Марійко! Так мене тільки мій покійний Василь називав! А ГОЛОС У НЬОГО БУВ ТОЧНІСЕНЬКО ЯК У ВАСИЛЯ!
А потім Кіт заспівав ту пісню, яку Василь любив:
Ой у лузі червона калина
Памятаєш, Марійко, я її співав, коли йшов на фронт?
Я якось насмілилася запитати:
Василю, це ти?
Звісно, я! Бачив, як тобі важко самій от і повернувся
А ще скажи Олені, щоб не йшла на ту операцію не переживе
І я прокинулася».
Я оніміла. Довго мовчала, ледь дихаючи.
Раптом подумала:
«Пані Марійко, вам погано? Може, викликати лікаря?»
«Та ні, доню, мені краще, ніж давно! Я говорила з моїм Василем!» відповіла вона, усміхаючись крізь сльози.
Я все ж перевірила її тиск і він був у нормі!
З того дня Марійка почала називати кота Василем. І, як дивно, він одразу відгукувався!
Пророцтво Марійки (або кота?) збулося. Автобус, яким ми мали їхати, того дня ледве не перекинувся ожеледиця, водій не впорався. Ніхто не загинув, але було багато поранених. Випадковість? Може А через тиждень Марійці привезли дрова.
Ще вона попросила мене передати Олені, племінниці Василя, щоб та не йшла на операцію. Та Олена не послухала і померла на столі
НЕВЖЕ ЗНОВУ ВИПАДКОВІСТЬ? Не думаю.
Так і жили вони пані Марійка і кіт Василь. Він лікував її й оберігав. Був із нею до кінця
Марійка дожила до 94 років. Померла минулого року. До останнього дня вона трималася добре, але хвилювалася за свого Василя. Просила мене доглядати за ним, якщо її не стане.
Пішла тихо, без болю, уві сні
Але як же плакав її кіт! Він уже був старий, чорна шерсть посивіла.
Три дні, поки тіло лежало в хаті, Василь не відходив від труни. Я САМА БАЧИЛА, ЯК У НЬОГО ТЕКЛИ СЛЬОЗИ! Його проганяли, але він завжди повертався, сидів і плакав
Він провів Марійку до могили і лишився там. Я намагалася забрати його додому, але він утік.
Василь жив на кладовищі, біля могили Марійки та її чоловіка. Я щодня приносила їсти.
Боявся, як він переживе зиму, намагалася силоміць забрати. Одного разу вдалося але він утік того ж дня.
Зима була люта, але кіт пережив. Помер навесні. Я, як завжди, прийшла його годувати і знайшла на могилі. Скулився біля хреста, ніби вартував спокій Марійки
Не знаю, чи був Василь звичайним котом, чи в нього дійсно вселився дух діда Василя.
Зараз багато говорять про те, що після смерті людина може перевтілитися, навіть у тварину.
Чи правда це? Не знаю. Але мені хочеться вірити, що кіт був справжнім Василем. Він повернувся, щоб бути поруч із Марійкою, обігріти її, врятувати
І залишився до самого кінця, як і обіцяв.
