Таємнича картинка Оксана сиділа в авто на задньому сидінні й дивилась у вікно. Настріх був такий, ніби

Життя з відчуттям непроговореності — Мамо, а де мої м’які іграшки? — Соломія швидко оглянула кімнату

**Щоденник** Вечір був холодний, коли на порозі з’явився дільничний: — Добривечір, громадяни.

У його слідах — Дмитро, ну що тобі не вистачає? Дивись — українська мова — двійка, математика — кол

— Оленко Іванівно, на дитячому майданчику якийсь чоловік до вашої Софійки чіплявся. — Як це — чіплявся?

Та ну, вийшло якось незручно… — Як то я його дружина? — У самому прямому сенсі. Щонайменше, юридично

**Щоденниковий запис** “Вирубай свою бісову машинку! Я через вас спати не можу!”

— Привіт, Марічко. Скільки ми з тобою не бачилися? П’ятнадцять років? Чи більше? — Мабуть, більше.

— Сину… — Перепрошую, але я вам не син. Не треба так до мене звертатися. Мене звуть Олег. — Олегу… Олеженько… Сину!

— Хоч мені здається, хоч комусь ти потрібна. — Мій син тобі не потрібен, він тобі життя зламає.