«Дякую тобі, Вованчику! Не знаю, що б я без тебе робила», — світилося повідомлення на екрані смартфона.

— Ой, Соло, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Тоді я навіть і підніматися до вас не буду!

Соломія вкотре вечеряла сама. На годиннику вже було дев’ята, а від Олексія — ні дзвінка, ні повідомлення.

Дочка, якої ніколи не було – Може, досить вже вередувати?! На нас вже з сусідніх столиків дивляться.

– Що за звичка їсти з телефоном у руках?! Або прибери телефон, або вийди з-за столу! — вкотре закричав

**Щоденник Марини** Сьогодні мати знову нагадала мені про мій вік. — Марічко, нарешті ти знайшла чоловіка

— Ми вас для того й ростимо, — голос матері лунав у телефоні настирливо й різко, ніби той важкий каток

Вечір опускався на маленьке містечко Калинівку, обертаючи вулиці м’якою темрявою. Олег повернувся додому

— От перебирав старі речі, — почав розповідати Микола Григорович, — на горищі знайшов листа…

**Щоденник** Так, стоп! Він мої гроші прожерував, а тепер я ще йому винна?! Звідки це в нього взялося?