**Досить нарікати — дій!** — Оленко, ну скільки можна! — роздався з коридору голос сусідки. — Знову плачеш?

— Що у нас на обід? — поцікавився Богдан, принюхуючись. — Ти щось готуєш? — Готую. Печиво для Лордики.

— Що означає відмовитися від частки? — голос Марії затремтів. — Надія Степанівна, це ж спадщина мого чоловіка!

“Друга — не значить зайва” — Мамо, я не хочу йти до бабусі! — верещала семирічна Оксана

Субота з ріднею — Але не треба мені зараз розповідати про дієту! — обурено вигукнула Оксана, розмахувала

— Та ти з глузду з’їхав, Денис! Це моя кімната! — Віктор Олегович стоїть у дверях, стискаючи в руці ключі

— Оксано Василівно, ви зовсім з розуму з’їхали?! — голос завучі Людмили Степанівни різко порушив тишу

Ярмаркові простори в селі Вербове завжди здавалися надто галасливими, надто тісними, надто великими для

— Мамо, тільки не кажи, що забула! — зіскрикнула Оксана, влітаючи в передпокій і скидаючи з плечей дорогу

— Що в нас на обід? — поцікавився Ярослав, принюхуючись. — Ти щось готуєш? — Готую. Печиво для Лорда.