Дворник нашого двору Сьогодні записав у щоденник цю історію… Оксана йшла додому в ранніх осінніх сутінках.

Оксана прокинулась зі світанком, приготувала сніданок, зібрала чоловікові їсти з собою і лиш тоді пішла

Долі у людей різні. Комусь пощастить із самого дитинства знайти ту єдину любов на все життя.

**Мамo, не їдь** Після вечері мама сіла поруч і обійняла семирічного Вітю за плечі. Він напружився.

**Серцебиття** — Ярославе Олеговичу, не треба їхати самому до нашого філіалу. Нехай Оксана везе документи

**Потяг у нове життя** Олена прокинулася й прислухалася. За тишею в хаті зрозуміла — Олега немає.

— Жалкуєш? — спитав Максим, обіймаючи Олену, яка притулилася до його грудей. — Ні. А ти? — Олена підняла

Олег сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікнами зупинилася машина, м’яко хлопнули

— Не вдавайся в дурість. Де мати сховала перстень? Чи це ти його взяла? Говори! — Павло болісно стиснув

О котах, чоловіках та тюльпанах… — Уявіть, на вулиці дощ! — сказала Оксана, стоячи біля вікна в кабінеті.