12 листопада 2025р. Сьогодні, коли я підняв білий аркуш і написав на ньому «Заява про звільнення Оленка
10 листопада 2025р. Парк ім. Шевченка, Київ осінній вітер качає листя, ніби перевертає сторінки чужих спогадів.
Перед входом я стояв і чекав чорний лимузин глянцевий, як ніч, що відбивала вогні Києва. Шофер відкрив
Синя уніформа та обличчя, яке я одразу впізнала. Це був Степан Ковальчук районний поліцейський нашого будинку.
10 листопада 2025 року. Ще вчора зранку я повернувся до нашого будинку на вулиці Пушкіна у Києві і не
Коли-небудь ти помітиш, що я вже не та, що була. Що руки трохи трясуться, коли я застібаю ґудзики, а
Вероніка нервово обійшла свою маленьку квартиру в Ліоні, тримачи в руці телефон, на якому з’
Дорогий щоденнику, Сьогоднішній день здався мені наче нескінченний колосяк, у якому знову піднявся старий конфлікт.
Орися стояла довго, телефон у руці. Голос матері лунало в її вухах мокрий, розпачливий, як нескінченний
Оленка стоїть біля раковини, руки занурені в холодну воду. За вікном вечірній сумрак повільно опускається