30 травня 2024 року. Я, Степан Коваленко, пишу сьогодні у своїй щоденнику, бо події, що сталися вчора
Колись давно, коли я вже була в зрілому віці, я бачила, як мої руки дрожать, коли я застібаю ґудзики
Чому я маю вас шкодувати? Ви ж мене не шкодували, відповіла Зоряна. У той останній рік мати часто лежала
Веронік нервово оббігала свою скромну квартиру у Ліоні, стискаючи в руці телефон, на якому блиснула нова
Ти справжня знахідка! Знову?! Слухай, Надіє, для кого вона взагалі народжувала? Для себе чи для нас?
Колись давно в одному київському передмісті жив молодий чоловік на ім’я Микола Коваленко.
Купили старшій донці квартиру? Ось і йдіть жити до неї, оголосив батькам Федір. Мамо, можна зайти?
Я, старший син Олени й Василя, часто задумуюсь, як нам, простим селянам, вийшов такий розумний хлопець.
Вечір був прохолодний, за вікном уже стояв жовтень. Олена Сергіївна сиділа у своєму улюбленому кріслі
Просто упала я перед своїми дверимаТим холодним січневим днем, коли мороз був настільки жорстокий, яким