Моя донька принесла мені запрошення на своє весілля. Коли я його розкрив, майже знепритомнів.
Я зробив ДНК-тест і пожалкував Я був змушений одружитися, коли дізнався, що моя дівчина вагітна.
Квітка, а ми ж домовились. Дід чекає. Олена стояла у дверях кімнати доньки, стискаючи сумку з ласощами для діда.
Не йди, мамо. Родинна історія
Народна мудрість каже: людину відразу не впізнаєш.
Але Тамара Василівна була впевнена: вона людей бачить наскрізь!
Її донька Міла рік тому вийшла заміж.
Тамара Василівна мріяла, щоб донька зустріла достойного хлопця, народила онуків. А вона, бабуся, буде берегинею великої родини, як і раніше.
Руслан виявився розумним та, відповідно, не бідним. Це явно його тішило. Та жити почали окремо — у Руслана своя квартира, і в маминих порадах молода сім’я, здається, не потребувала!
Він, на думку Тамари Василівни, мав поганий вплив на Мілу!
Така ситуація зовсім не відповідала планам мами. Руслан почав її неабияк дратувати.
— Мамо, ти не розумієш, Руслан із дитбудинку. Він сам усього досягнув — сильний, добрий… — засмучувалася Міла.
Та Тамара Василівна лише зітхала й вишукувала у зятеві нові недоліки.
Тепер він здавався їй зовсім не тим, ким прикидався! Мама вважала своїм обов’язком — показати доньці справжнє обличчя Руслана, поки не пізно!
Без освіти, впертий, інтересів ніяких!
Вихідні — весь час біля телевізора, ще й скаржиться, що втомився!
І от з такою людиною її донька захотіла прожити життя? Не може бути! Ще подякує мама!
А коли підуть онуки — чому навчить їх такий батько?
Тамара Василівна була розчарована. І Руслан, відчуваючи це, почав уникати тещі.
Спілкувалися рідше, а Тамара Василівна й поготів перестала навідуватись.
Батько Міли, чоловік лагідної вдачі, зайняв нейтральну позицію.
Якось пізно ввечері Міла зателефонувала мамі — схвильовано:
— Мамо, я не казала, але я на два дні у відрядженні. А Руслан на будівництві застудився, прийшов раніше додому, зле почувався. Дзвоню — не відповідає.
— Міло, навіщо ти мені це розповідаєш? — різко перепитала Тамара Василівна, — ви ж самі собі на умі, ми з татом вам, здається, й не потрібні! Як я себе почуваю — нікого не хвилює! І дзвониш мені серед ночі через Руслана? Ти в своєму розумі?
— Мамо… — Мілин голос затремтів, — просто боляче, що ти не віриш у мої почуття. Вважаєш Руслана негідним, а він хороший! Хіба ти думаєш, твоя дочка могла б покохати погану людину?
Тамара Василівна мовчала.
— Мамо, прошу тебе, в тебе ж є ключ, зайди до нас — мені здається, з Русланом щось сталося!
— Добре, лише заради тебе, — і Тамара Василівна пішла будити чоловіка.
Двері зятевої квартири не відчиняли, і вона відчинила своїм ключем.
Увійшли — темно.
— Може, його й немає? — припустив чоловік, але Тамара Василівна вже відчувала неспокій доньки.
Вона зайшла до кімнати — і злякалася. Руслан лежав на дивані у чудній позі. У нього пекла гарячка!
Лікар швидкої допомоги привів хлопця до тями.
— Не турбуйтесь, у вашого сина ускладнення після застуди. Багато працює, видно?
— Так, працює… — кивнула вона.
— Все буде добре. Доглядайте за температурою, дзвоніть, якщо що.
Руслан заснув, а Тамара Василівна сіла в крісло біля нього — з розгубленістю: ось вона, поряд із нелюбим зятем.
Руслан спав — блідий, волосся злиплося від гарячки. І раптом їй стало його шкода. У сні він здавався молодшим, обличчя — м’якшим.
— Мамо… — крізь сон прошепотів Руслан і взяв її за руку, — не йди, мамо.
Тамара Василівна оторопіла, але руку не забрала.
Вона так і просиділа поряд до ранку.
На світанку зателефонувала Міла:
— Мамо, вибач, я скоро сама приїду, думаю, все минеться.
— Авжеж, минеться — вже минуло, — усміхнулася Тамара Василівна, — ми тебе чекаємо, в нас все добре.
*****
Коли народився перший онук, Тамара Василівна одразу ж запропонувала свою допомогу.
Руслан із вдячністю поцілував їй руку:
— От бачиш, Міло, а ти казала, мама не схоче допомагати.
А Тамара Василівна з гордістю носила по квартирі маленького Тимура:
— Ось так, Тимчику, пощастило тобі — у тебе найкращі батьки і не менш чудова бабуся з дідусем! Ти справді щасливий хлопчик!
Виходить, правду каже приказка — людину одразу не пізнаєш.
І тільки любов допоможе розібратися у всьому. Знаєш, в нас кажуть: людину одразу не впізнаєш, як горіх не розкусиш із першого разу. Але Ганна Павлівна
28 листопада 2025 року Сьогодні ввечері задзвонив мій брат Олег і попросив мене відмовитися від своєї
Я, Олена Коваленко, колись у віці вісімнадцяти літ народила свою першу донечку, Ярину. Після легкого
14 листопада 2025 року Сьогодні знову памятаю, як я, ще молодий студент з Харкова, одружився з бідною
На різдвяну вечерю, перед усіма, моя донька сказала: «Мамо, твої потреби завжди останні. Я хочу, щоб
Ця двері не для тебе: історія кохання, зради та спадщиниМарія тільки-но готувалась лягти спати, коли
9 листопада 2025 року, понеділок Стався ранок, коли я пробудився за хвилину до будильника. У кімнаті
