**Щоденниковий запис** Ой, Оленко, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Тоді й підніматись до вас не буду!

Колишні часи завжди однакові, лише люди міняються. — Тетяно, хіба в тебе й крихти совісті не лишилось?

— Доброго вечора, громадяни, сусідка знизу скаржилась на галас і крики з вашої квартири, — на порозі

— Оленко, нарешті ти виходиш заміж! — з радістю промовила Наталка Петрівна до своєї доньки.

**Щоденник. Липень.** — Вимкніть свою шалену машину! Через вас спати не можу! — розірвався крик за дверима.

— Сидиш вдома, нічого не робиш… — Мам, пішли грати в машинки, ти ж обіцяла… — знову попросив п’ятирічний

Донька, якої ніколи не було — Може, досить стогнати?! На нас уже з сусідніх столиків позирають.

— Хоч комусь ти стала потрібна. — Не потрібен тобі мій син, він тобі життя зламає. — Та що ви, Маріє

«Щасливчик» – Оленко, дай тобі все пояснити! – на порозі стояв задиханий Богдан. – Що вам від мене треба?

**Іскри помсти в тихому домі** Вечір спускався на маленьке містечко Калинівку, обгортаючи вуліці м’якою пітьмою.