Було це давно, але досі пам’ятають ту історію. Віра того дня з нетерпінням чекала кінця роботи.

Другий чоловік — Наталко, вибачай, мені їхати треба. — Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я звикла.

**Зрада, дубль два** Вероніка й Тетяна їздили на роботу разом. Тетяна за кермом — відповідальна, серйозна, гарна.

— Дівчата, заходьте в суботу до мене! Посидемо за чарочкою чаю, поговоримо від щирого серця, — весело

У сімдесят років я зрозуміла: найжахливіше — не порожня хата, а будинок, повний людей, яким ти не потрібна.

Ось адаптована історія для української культури: Соломійка сьогодні з нетерпінням чекала кінця робочого дня.

**Щоденниковий запис** Коли сльози висохли, коли вже немає сил терпіти біль втрати, треба змусити себе жити.

— Дівчата, заходьте у суботу до мене, повеселимося від душі, посидимо за чаркою чаю, — весело запрошувала

Ніч глуха та темна вже йшла, наближаючи неминучий момент розставання. Світало. Варвара всю ніч просиділа

Колишня, а щастя її безмежне Оксана вирішила на вихідні відвідати рідне село, провідати стару матір та сестру.