НЕВДЯЧНА Оленко, ми голодні! Годі вже лежати! почувся над вухом незадоволений голос чоловіка.

Солоні вітри грали з волоссям Марини, коли вона, примруживши очі від сонця, наносила новий мазок пензлем

У сироти, яка виросла в інтернаті, вийшло влаштуватися офіціанткою у престижному ресторані.

У 65 років ми зрозуміли, що наші діти більше не потребують нас. Як змиритися з цим і почати жити для себе?

У самому серці Вінниччини, серед ланах пшениці й соняшників, стояв старий родинний хутір “

Щодня після школи Тарас ішов брукованими вуличками, з ранком на одному плечі та дикою квіткою, обережно

У 65 років я зрозуміла, що найстрашніше не залишитися самій, а благати своїх дітей про дзвінок, знаючи

У тебе немає совісті. Ти що, не бачиш, як важко Дмитрові? Він же твій брат, міг би йому допомогти.

**Щоденник Маряни** Був похмурий зимовий вівторок 2011 року. Місто, схоже, вкрили хмари, а холод проймав

**Щоденниковий запис** Мене звуть Олеся. Мені тридцять років, я працюю офісним співробітником у компанії