Пане, сьогодні у мами день народження Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей Я купив хлопчикові букет. А потім, коли прийшов на могилу, побачив цей букет там.
Коли Павлусі не було й пяти, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, оглушений що відбувається? Чому в хаті стільки чужих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, дивні, шепочуться і уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому казали «Тримайся, малий» і обіймали так, наче він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і далекий. Павлусь підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні теплоти, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Було страшно. І він більше не наважувався підходити ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Бурчала на все, знаходила провини, ніби шукала привід для злості. А батько мовчав. Не заступався. Не втручався.
Кожного дня Павлусь відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все більше хотів повернутися до того життя, коли мама була живою.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлусь прокинувся з однією думкою: він має піти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі калли її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити в батька.
«Тату, можна трохи грошей? Мені дуже потрібно»
Не встиг він пояснити, як із кухні вискочила Галина:
«Що це таке?! Знову просиш у батька гроші?! Ти хоч розумієш, як важко заробити?»
Батько підвів погляд і спробував її зупинити:
«Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?»
«Я хочу купити мамі квітів. Білі калли. Сьогодні її день народження»
Галина фуркнула, схрестивши руки:
«Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан хочеш? Візьми що з клумби ось тобі й букет!»
«Там їх немає, тихо, але твердо відповів Павлусь. Вони тільки в магазині продаються.»
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
«Галю, іди обід готуй. Я голодний.»
Жінка невдоволено фуркнула і зникла в кухні. Батько повернувся до газети. І Павлусь зрозумів: грошей він не отримає. Після цього не пролунало жодного слова.
Він тихо пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні калли. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затримавши подих.
Потім рішуче зайшов всередину.
«Тобі чого?» недоброзичливо спитала продавчиня, оглядаючи хлопчика. «Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас не іграшки й не цукерки. Тільки квіти.»
«Я не просто так Я дуже хочу купити. Калли Скільки коштує букет?»
Продавчиня назвала ціну. Павлусь висипав із кишені всі свої монети. Сума ледь досягала половини.
«Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити щодня, допомагати прибирати, пил витирати, підлоги мити Тільки позичте мені цей букет»
«Ти в собі?» продавчиня з ясною досадою фуркнула. «Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так квіти роздавати? Забирайся! Або я поліцію викличу жебрацтво тут не вітається!»
Але Павлусь не збирався здаватися. Йому потрібні були ті квіти саме сьогодні. Він знову почав благати:
«Я все поверну! Обіцяю! Зароблю, скільки треба! Будь ласка, зрозумійте»
«Оце актор!» продавчиня закричала так, що перехожі почали обертатися. «Де твої батьки? Може, вже час соцслужбу викликати? Чого ти тут сам блукаєш? Останнє попередження геть, поки не подзвонила!»
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком цієї сцени.
Він зайшов у квіткову крамницю якраз тоді, коли жінка кричала на засмучену дитину. Це вразило його він не міг терпіти несправедливість, особливо стосовно дітей.
«Чого ви так кричите?» суворо спитав він у продавчині. «Ви на нього накинулися, немов він щось вкрав. А він просто хлопчик.»
«А ви взагалі хто?» відрізала жінка. «Якщо не в курсі справи, то не лізьте. Він майже букет вкрав!»
«Ну так, майже вкрав, підвищив голос чоловік. Ви напали на нього,
