Пане, сьогодні день народження моєї мами Я хочу купити квіти, але в мене недостатньо грошей
Я купив хлопчику букет. А через деякий час, коли прийшов на могилу, побачив цей букет там.
Коли Павлусь був ще й пятирічним, його світ розсипався. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в хаті стільки чужих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі чужі, шепочуться й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Сидів окремо порожній і далекий. Павлусь підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні тепла, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Страшно. І він більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Порожнє. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього подразнення. Бурчала на все, шукала провини, ніби шукала привід для злості. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлусь відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все сильніше хотів повернутися до того життя, коли мама була живою.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлусь прокинувся з однією думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі кали її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити в батька.
Тату, можна трохи грошей? Мені дуже потрібно
Не встиг пояснити, як із кухні вискочила Галина:
Що це ще?! Ти вже й у батька гроші випрошуєш?! Ти хоча б розумієш, як важко заробити?
Батько підвів голову й спробував її зупинити:
Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?
Я хочу купити мамі квіти. Білі кали. Сьогодні її день народження
Галина фуркнула, схрестивши руки:
Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми що-небудь з клумби ось тобі й букет!
Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлусь. Вони тільки в магазині продаються.
Батько замислено глянув на сина, потім перевів погляд на дружину:
Галю, йди обід готуй. Я голодний.
Жінка невдоволено фуркнула й зникла у кухні. Батько повернувся до газети. І Павлусь зрозумів: грошей не буде. Після цього не пролунало жодного слова.
Він тихо пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Порахував монети. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні кали. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затримавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
Тобі чого? недружньо спитала продавщиця, оцінюючи хлопчика критичним поглядом. Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас іграшок і цукерок немає. Тільки квіти.
Я не просто так Я дуже хочу купити. Кали Скільки коштує букет?
Продавщиця назвала ціну. Павлусь висипав із кишені всі свої монети. Сума ледь доходила до половини.
Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити щодня, допомагати прибирати, пилити пил, мити підлогу Тільки позичте мені цей букет
Ти в собі? фуркнула жінка з очевидним роздратуванням. Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так квіти роздавати? Забирайся! А то викличу міліцію жебрацтво тут не вітається!
Але Павлусь не збирався здаватися. Ці квіти були йому потрібні саме сьогодні. Він знову почав благати:
Я все поверну! Обіцяю! Зароблю скільки треба! Будь ласка, зрозумійте
Оце так актор! так голосно крикнула продавщиця, що перехожі почали обертатися. Де твої батьки? Може, вже час викликати соціальні служби? Чого ти тут сам бродиш? Останнє попередження геть, поки не викликала!
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком цієї сцени.
Він зайшов у квіткову саме тоді, коли жінка кричала на збентежену дитину. Його це вразило він не терпі
