— Пане, сьогодні день народження моєї мами… Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей… Я купив хлопчикові букет. А через деякий час, коли прийшов до могили, побачив цей букет там.
Коли Павлику ще не було й п’яти років, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений — що відбувається? Чому в хаті стільки чужих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі чужі, шепочуться й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому казали: «Тримайся, малий», і обіймали, але робили це так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Лише сидів осторонь, порожній і далекий. Павлик підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди — ні теплоти, ні посмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Це було страшно. І хлопчик більше не наважувався підходити ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка — Галина — не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Вона бурчала на все, знаходила провини, ніби шукала привід для злості. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлик відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем він все більше хотів повернутися в той час, коли мама була жива.
Сьогодні був особливий день — день народження мами. Вранці Павлик прокинувся з однією думкою: він має піти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі калли — її улюблені. Він пам’ятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її посмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив запитати батька.
— Тату, можна мені трохи грошей? Мені дуже потрібно…
Перш ніж він встиг пояснити, з кухні вискочила Галина:
— Що це ще таке?! Ти вже знову чіпляєшся до батька за гроші?! Ти хоча б уявляєш, як важко заробити?
Батько підвів голову й спробував її зупинити:
— Галю, зачекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?
— Я хочу купити квіти для мами. Білі калли. Сьогодні її день народження…
Галина хмикнула, склавши руки на грудях:
— Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан хочеш?! Візьми що-небудь з клумби — ось тобі й букет!
— Їх там немає, — тихо, але твердо відповів Павлик. — Вони тільки в магазині продаються.
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
— Галю, іди, обід готуй. Я голодний.
Жінка невдоволено хмикнула й зникла на кухні. Батько повернувся до газети. І Павлик зрозумів: грошей він не отримає. Після цього не пролунало жодного слова.
Тихенько він пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Порахував монети. Небагато. Але, може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із хати до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині сніжно-білі калли. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затамувавши подих.
Потім рішуче зайшов всередину.
— Тобі чого? — недружелюбно запитала продавчиня, оглядаючи хлопчика. — Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас іграшок і солодощів немає. Тільки квіти.
— Я не просто так… Я дуже хочу купити. Калли… Скільки коштує букет?
Продавчиня назвала ціну. Павлик висипав із кишені всі свої монети. Сума ледь досягала половини.
— Будь ласка… — благав він. — Я можу працювати! Приходити щодня, допомагати прибирати, пилити, мити підлогу… Тільки позичте мені букет…
— Ти нормальний? — з явним роздратуванням хмикнула жінка. — Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так віддавати квіти? Геть звідси! Або викликаю міліцію — жебрацтво тут не вітається!
Але Павлик не збирався здаватися. Ці квіти йому були потрібні саме сьогодні. Він знову почав благати:
— Я все поверну! Обіцяю! Я зароби
