Скажіть, відколи ви не спілкуєтесь із своїм сином? спитав я свою сусідку Ганну Андріївну… І мені стало так важко на душі, що аж серце заболiло.
Зустрічалася з ним востаннє понад шість років тому, зітхнула вона. Коли він пішов жити зі своєю дружиною, то спочатку інколи телефонував. Потім звязок зовсім обірвався. Якось я придбала для нього торт до дня народження, вирішила завітати до них, і… Тут вона опустила очі й не змогла втримати сліз.
І що ж далі сталося?
Двері відчинила моя невістка й сказала мені, що я їм у хаті не потрібна. Син навіть не виговорився він просто подивився на мене так, ніби я в чомусь винна, й одразу відвернувся. Це була наша остання зустріч.
Більше не дзвонив вам після того? я не міг у це повірити.
Я подзвонила сама тільки раз, коли вирішила свій трикімнатний в Дніпрі продати та купити однокімнатку меншу. Звісно, частину грошей віддала йому. Він прийшов, підписав документи, узяв гроші, і знову зник із мого життя.
А вам дуже самотньо? Ви вже змирилися з самотністю? запитав я стареньку.
Я справляюсь. Ще молодою я залишилася сама з сином мій чоловік покинув мене заради іншої. Я сама виростила сина, дала йому любов і турботу. Згодом син заявив, що хоче орендувати житло окремо. Я була навіть трішки рада, адже думала: виріс, став на ноги, самостійний став.
Втім, причина була зовсім інша його дівчина, Оленка, настояла на тому, щоб вони жили окремо, аби ніхто не втручався в їхні розваги. А потім вона завагітніла.
Ви так спокійно про все це розповідаєте. Вам не прикро, що він вас залишив у старості? мене вразила її стриманість.
Я вже звикла. Мені подобається ця новобудова у Харкові. Має пенсію, мені на все вистачає. Щоранку встаю, ставлю чайник та виходжу з горнятком на балкон люблю дивитися, як прокидається місто. Ще молодою я мріяла виспатися, бо працювала на дві зміни. Мріяла, що зустрічатиму старість у колi близьких. Ну, видно, не судилося.
А чому б не завести якогось улюбленця? Разом завжди веселіше.
Розумієш, любий, і коти інколи кидають господарів. А собаку брати не можу хто знає, чи зможу завтра встати, ну як я тоді залишу собаку… Не хочу нести відповідальність за те, що не можу захистити. Одного разу вже наробила помилок досить…
Вона ще трохи трималася, а потім не витримала й знову заплакалаЯ мовчки сидів поруч, відчуваючи, як у повітрі зависла невимовлена туга. Та раптом Ганна Андріївна усміхнулася спершу ледве помітно, а потім зовсім щиро, і в її очах вперше з’явився промінчик затишку.
Але знаєш, сказала вона трошки веселішим голосом, іноді доля відкриває двері там, де ми думали, що вже лише стіна. Учора, коли я спускалась у двір, біля лавочки увесь у дощах притулився крихітний чорний котик. Я його нагодувала і він одразу замурчав. Вчора він боявся зійти сходами, а сьогодні вже дряпає в двері й проситься до мене на балкон. Може, от для цього я й потрібна була комусь не синові, так цьому кошеняті.
Вона підморгнула мені лагідно, і здавалось, ніби біль у її серці на мить ущух. В кімнаті запанувала тиша, у якій ховалися і простий смуток, і маленька, зовсім нова надія.
Може, ви й праві, сказав я, бо ж любов не пропадає марно. Вона завжди шукає вихід просто інколи її шлях несподівано змінюється.
Ганна Андріївна тихенько кивнула, вдивляючись у вечірній Харків за вікном, де неонові вогники світилися для когось і ще для когось, і, можливо, саме цієї ночі у старенькій квартирі вперше давно ніхто не відчуватиме себе самотнім.
