Оксана приїхала до будинку своєї свекрухи на півгодини раніше і випадково підслухала слова чоловіка, які змінили все. Вона зупинила машину біля знайомого будинку й глянула на годинник. Надто рано. “Та нічого страшного”, — подумала вона. “Свекруха завжди рада мене бачити.”
Оксана поправила волосся в дзеркальці й вийшла з авто, тримаючи коробку з тортом. День був сонячним, а повітря пахло цвітучою бузком. Вона усміхнулася, згадавши, як колись гуляла цими тихими подвір’ями з Іваном, ще до їхнього весілля.
Підійшовши до дверей, вона дістала ключ — свекруха давно наполягала, щоб невістка мала свій. Оксана тихенько відкрила двері, не бажаючи турбувати Ганну Михайлівну, якщо та спочиває.
У квартирі було тихо, лише глухі голоси чулися з кухні. Оксана впізнала голос свекрухи й вже хотіла покликати її, коли наступні слова прикували її на місці.
“Скільки ще можна приховувати це від Оксани?” — голос свекрухи звучав тривожно. — “Іване, це нечесно по відношенню до неї.”
“Мамо, я знаю, що роблю”, — це був голос її чоловіка, який, за його словами, ще мав бути на важливій нараді в офісі.
“Справді? Мені здається, ти робиш помилку. Я бачила документи на столі. Ти й справді плануєш продати родинний бізнес і переїхати до Америки? Через ту… як її… Джессіку з інвестфонду? Яка обіцяє тобі золоті гори в Каліфорнії? А як же Оксана? Вона навіть не знає, що ти готуєш документи на розлучення!”
Коробка з тортом випала з онімілих рук Оксани й із глухим стуком впала на підлогу. У кухні миттєво запанувала тиша.
За секунду в коридор вибіг збентежений Іван. Він зблід, побачивши дружину.
“Оксано… ти рано…”
“Так, рано”, — голос її тремтів. — “Рано дізнатися правду. Чи, може, якраз вчасно?”
Ганна Михайлівна з’явилася за сином, очі її були повні сліз і співчуття.
“Доню…”
Але Оксана вже поверталася до дверей. Останнє, що вона почула, був голос свекрухи:
“Бачиш, Іване? Правда завжди знаходить свій шлях.”
Оксана сіла в авто й завела двигун. Руки тремтіли, але думки були на диво ясними. Вона дістала телефон і набрала номер свого адвоката. Якщо Іван готував документи на розлучення, вона теж підготується. Адже половина родинного бізнесу законно належала їй, і вона не дозволить вирішувати його долю без її участі. Мережа елітних ювелірних салонів “Лілея” була заснована батьком Івана тридцять років тому. Почавши з невеликої майстерні, що створювала унікальні прикраси на замовлення, компанія виросла у престижну мережу з п’ятнадцяти магазинів по всій країні.
Оксана прийшла в компанію шість років тому як маркетолог, і саме там познайомилася з Іваном. Після весілля вона повністю присвятила себе родинному бізнесу, впроваджувала нові ідеї, запустила онлайн-продажі та міжнародні відправлення. Завдяки її зусиллям прибуток компанії подвоївся за останні три роки. І тепер Іван збирався все це продати?
“Зустрінемося за годину”, — сказала вона адвокатові. — “У мене є цікава інформація про продаж бізнесу. Йдеться про ‘Лілею’.”
Поклавши трубку, Оксана усміхнулася. Можливо, вона приїхала не просто рано, а саме вчасно. Тепер її майбутнє було в її руках.
Наступні півроку перетворилися на виснажливу судову тяганину. Пізніше Оксана дізналася всю історію: півроку тому на міжнародній ювелірній виставці в Мілані Іван познайомився з Джессікою Браун, представницею великого американського інвестфонду. Вона побачила потенціал у “Лілеї” й запропонувала йому продати компанію, а самому перебратися до Кремнієвої долини, де йому обіцяли місце в раді директорів нової IT-компанії.
Іван, який завжди відчував, що перебуває у тіні успіхів дружини, і якого тяжіли родинні традиції, побачив у цьому шанс почати власну успішну історію. До того ж між ним і Джессікою зав’язався роман, і вона вже знайшла йому будинок у передмісті Сан-Франциско.
У суді Іван був упевнений, що зможе отримати контроль над компанією, адже “Лілея” була спадком його батька. Але він не врахував далекоглядності Оксани, яка зберегла всі документи, що підтверджували її внесок у розвиток бізнесу.
На третьому засіданні були представлені фінансові звіти, які показали, як завдяки маркетинговій стратегії Оксани та запуску онлайн-продажів прибуток компанії зріс на 200%. Укладені нею міжнародні контракти потроїли вартість бізнесу. Її адвокат майстерно використав ці дані, доводячи, що сучасна “Лілея” — це переважно її заслуга.
Ганна Михайлівна, на подив сина, підтримала невістку. Вона принесла до суду старі бухгалтерські книги, які показували, що компанія була на межі банкрутства до приходу Оксани, і саме її ідеї врятували родинну справу.
Суд тривавСуд виніс рішення: компанію поділено навпіл, і тепер Оксана, з новою силою в серці, йде вперед, знаючи, що сама творить свою долю.