Переїзд у нову хату – справа не з легких. Хто ж про це не знає…
Ось і Оксана з чоловіком, нарешті придбавши собі просторішу оселю у Львові, збиралися заселитися відразу після Різдва.
Вони вже почали складати речі у картонні коробки, відкладуючи одне, пакуючи інше… Аж черга дійшла до шафи з антресолями. Чоловік перед роботою дістав звідти коробку з ялинковими прикрасами, а заодно витяг і все інше, складаючи рештки акуратною купкою. Тепер їй довелося це перебрати.
Як відомо, на антресолях зазвичай лежить те, що в повсякденності не потрібне, але й викинути не піднімається рука – раптом ще знадобиться.
Оксана взяла двотижневу відпустку саме для цього – розібрати, відсортувати, вирішити: що везе з собою, а що залишиться в минулому. Справа нелегка. Що робити зі шкільними зошитами, щоденниками, грамотами? За життя батьків все це зберігалося, а тепер перейшло до неї, наче родинний архів.
Вона сиділа біля купки спогадів, перебираючи кожну дрібницю. Щось летіло у смітник, щось відкладалося осторонь. І ось у руках опинилася невеличка дерев’яна скринька, обклеена мушлями та гладенькими камінцями, загорнена у м’яку полотняну торбинку.
Подарунок дідуся. Він привіз її зі Карпат, коли Оксані було десять. І скринька стала її таємничою скарбничкою, де вона зберігала найдорожчі дрібнички – свідчення важливих моментів.
«Чи є в Софійки щось подібне?» – подумала вона, але здогадалася, що навряд.
Сучасні діти надто практичні, не від того світу. У десять років вони вже точно знають, ким стануть.
А вони з чоловіком у такому віці і гадки не мали.
Їй довелося піти у звичайний технікум, стати технологом і працювати на шоколадній фабриці.
А чоловікові, Богданові, пощастило більше.
Він мріяв стати архітектором — і став ним.
Закінчив університет і повернувся у рідний Івано-Франківськ, тепер провідний спеціаліст. Його проекти затребувані.
І Софійка така ж — цілеспрямована. Хоча в одинадцять ще не визначилася з професією.
Оксана тримала скриньку і чомусь вагалася відкрити її. Що там заховано? Які дитячі таємниці?
Нарешті кришка піднялася, а всередині… Що там могло бути цінного? Дешевий кулон на зламаному ланцюжку — мама купила на ярмарку.
Бабусіна брошка у вигляді метелика з камінцями, де кілька вже випало.
Великий перламутровий ґудзик. Гарний, але від чого — вже не пригадати.
Помада у золотому футлярі — подруга подарувала у восьмому класі, а мама не дозволяла нею користуватися. Так і пролежала.
І ось у руках опинилася оксамитова краватка-метелик! Темно-блакитна, витончена.
Спогади кинули її у далекі часи, коли на шкільний святочний вечір запросили хлопців з іншої школи.
Чому — не пам’ятає. Чи то їхня зала була на ремонті, чи то так задумав директор.
Гості дали концерт, а потім — танці. Перші в її житті. Який це був клас? П’ятий? Шостий? І саме тоді вона вперше «закохалася». Ну, якщо це можна так назвати.
Але хлопець їй дуже сподобався, коли він стояв на сцені і читав вірші, які тоді здавалися їй неймовірно дорослими.
Ось і аркуш у клітинку, де вони записані. На ньому був темно-синій костюм і ця сама краватка. І як він проникливо розповідав!
Як вона мріяла, щоб він запросив її на танець! Вона стояла в кутку в білій сукні з бантом, вперше з розпущеним волоссям замість звичних кісок. Скільки їй було? Одинадцять? Дванадцять? Вже й не згадати. Але той трепет, перше серцебиття — залишилися.
Ні, він її не запросив. Та й із вечора зник раніше.
Вона з подругою пішла за ним у роздягальню. Він швидко перевдягнувся, знявши метелика, натягнув шапку і вийшов. Дівчата спостерігали збоку. А коли повернулися — вона побачила ту краватку на підлозі. Мабуть, хотів сховати в кишеню, але впустив.
Вона підняла її і вибігла на ґанок, хотіла повернути — але побачила, як він сів у машину, двері замкнулися, і він зник. Напевно, батьки забрали. Так вони й не познайомилися. Вона навіть не знала, звідки він.
Скільки років минуло! А ця скринька зберегла той маленький, здавалося б, нікчемний момент. Всі дрібнички повернулися всередину, і вона поставила скриньку на підвіконня — нехай стоїть на виду.
Це частина її дитинства, нехай буде родинною реліквією. Може, колись і Софійці розповість. Як та відреагує? Скаже, мабуть: «Мамо, дитинство минуло, всі ці речі вже не мають цінності. Треба жити теперішнім!» Або щось подібне…
Але вона помилялася. Коли Софійка прийшла зі школи, одразу помітила скриньку, передивила вміст і запитала:
«Це твій архів? Звідки така краса?»
Вона дістала спочатку броВона дістала спочатку брошку, потім краватку-метелика, і раптом з подивом побачила, як у батьковій руці засяяли такі самі камінчики, що випали з бабусиного метелика.
