Ключ зашкрипів у замку, і Даринка, намагаючись не шуміти, прокралася у хату. У сінях було темно, лише з кухні пробивалася тонка смужка світла. Батьки знову не спали, хоча вже давно пізня година. Останнім часом це стало звичним — довгі нічні розмови за закритими дверима. Зазвичай тихі, але іноді переходили в приглушену перепалку.
Даринка зняла черевики, поклала сумку з ноутбуком на полицю й пройшла коридором до своєї кімнати. Їй не хотілося пояснювати, чому затрималася, хоча причина була поважна — проект на роботі ніяк не сходився, а терміни підганяли.
Крізь стіну чулися приглушені голоси.
— Ні, Василю, я так більше не можу, — мати говорила тихо, але в голосі відчувалося дратівливе напруження. — Ти ж обіцяв ще минулого місяця.
— Оленко, розумій, зараз не час, — батько, схоже, знову шукав виправдання.
Даринка важко зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, що все гаразд. Звісно, їм уже за п’ятдесят, вона давно виросла, але все одно несподівано усвідомлювати, що в їхніх стосунках щось не так.
Роздягнулася, умилася й лігла під ковдру, але сон не йшов. Думки крутилися навколо одного й того самого. Брат Даринки, Богдан, жив окремо, у іншому місті, й рідко приїжджав. Якщо батьки вирішать розлучитися — хто з ким залишиться? Кому дістанеться хата? І чому вони ховають свої проблеми?
Голоси за стіною не замовкали. Даринка простягнула руку до тумбочки й намацала навушники — хотілося заглушити чужі таємниці музикою. Рука зачепила телефон, і той впав на килим. Піднімаючи його, вона випадково відкрила диктофон. Палець застиг над екраном.
А якщо… записати їхню розмову? Просто щоб дізнатися, що відбувається, а не здогадуватися. Адже якщо спитає прямо, вони, напевно, відмахнуться, скажуть, що все гаразд.
Совість кольнула неприємним холодком. Підслуховувати — негарно, тим більше записувати. Але з іншого боку, це ж її батьки, її родина. Вона має право знати, якщо щось серйозне.
Наважившись, Даринка увімкнула диктофон, поклала телефон ближче до стіни й накрилася ковдрою з головою.
Зранку, збираючись на роботу, вона помітила, що й батько, і мати виглядали невиспаними. За сніданком вони майже не розмовляли, лише обмінювалися формальними фразами.
— Ти пізно повернулася вчора, — помітила мати, наливаючи чай. — Знову затрималася на роботі?
— Так, проект дописували, — кивнула Даринка. — А ви чого не спали?
— Так собі, фільм дивилися, — махнула рукою мати, навіть не глянувши на доньку.
Батько втопився у газеті й удавав, що дуже захоплений статтею.
— Сьогодні не чекай мене до вечері, — промовив він, не підводячи очей. — Переговори з клієнтами, можу затриматися.
Мати стиснула губи, але промовчала.
Усю дорогу до офісу Даринка боролася із спокусою послухати нічний запис. Але в метро було надто людно, і якось соромно. Вирішила відкласти до вечора.
День тягнувся нескінченно. Нарешті, повернувшись додому, вона виявила, що матері немає — записка повідомляла, що вона пішла до подруги й повернеться пізно. Батько затримувався на роботі, як і обіцяв. Ідеальний момент.
Забравшись із ногами на ліжко й закутавшись у ковдру, Даринка натиснула кнопку відтворення.
Спочатку чулися лише уривки фраз, потім запис став чіткішим.
— …скажемо Даринці? — голос батька звучав тривожно.
— Не знаю, — зітхнула мати. — Боюся, вона не зрозуміє. Адже минуло стільки років.
— Але вона має право знати.
— Звісно, має, але як пояснити, чому ми стільки років мовчали?
Даринка завмерла. Про що вони? Яку правду від неї ховають?
— А пам’ятаєш, як усе починалося? — раптом запитав батько, і в його голосі промайнула посмішка.
— Як же, — усміхнулася мати. — Я думала, це ненадовго, а виявилося — на все життя.
— Зате яке життя вийшло, — хмикнув батько. — Хоч іноді було непросто.
— Особливо коли з’явилася Даринка.
Серце дівчини стиснулося. Що значить «особливо»? Вона була небажаною дитиною? Чи справа в чомусь іншому?
— Але ми впоралися, — продовжив батько. — І вона виросла чудовою.
— Так, — у матеріному голосі лунала гордість, і Даринка трохи розслабилася. — Тільки тепер нам треба вирішити, що робити далі. Я втомилася від цього подвійного життя, Василю.
Подвійного життя? Даринці стало холодно. Невже в когось із них роман на стороні? Чи вони обоє зраджують один одному? Від цієї думки зробилося нудно.
— Оленко, давай все-таки дочекаємося приїзду Богдана. Усе обговоримо разом, усією родиною.
— Добре, — згодилася мати. — Але після цього жодних відстрочок. Або ми все змінюємо, або… я не знаю, що тоді.
Запис обірвався — мабуть, батьки піВона вирішила, що тепер її таємниця — не записи, а нові спогади, які створювати з родиною в цьому старому, але теплішому за місто домі.
