Перехідний вік
Оксана йшла додому втомлена й спустошена. В одній руці вона тримала сумку, в іншій — пакет із продуктами. Ноги заплутувалися. Хотілося сісти просто на землю й не рухатися. Але вдома чекав Данило. Син. Єдиний сенс її життя. Якби не він, вона давно б припинила своє марне існування.
Одні народжуються в шовкових рукавичках, усе в їхньому житті складається легко. Інші, як Оксана, народжені для вічного страждання. У десятому класі, на дні народження подруги, вона познайомилася з хлопцем на два роки старшим. Він здавався їй дорослим, сильним, для нього не існувало умовностей. Вона закохалася й втратила голову.
Оксана не була красунею, але милою, як усі дівчата в її віці. Відкритий погляд темно-сірих очей, прямі каштанові коси, струнка фігура з округлостями там, де треба.
У січні маму поклали в лікарню із запаленням легенів. Квартира опинилася у її розпорядженні. Тоді й сталося те, що трапляється з наївними дівчатами у сімнадцять. Вона піддалася на обіцянки та слова кохання, які так легко вимовляють закохані.
Коли Оксана зрозуміла, що вагітна, одразу побігла до нього.
— Я тут до чого? Який із мене тато? Подивись на мене. Шукай іншого дурня… — сказав він і зник із її життя так само раптово, як і з’явився.
Що робити? З ким порадитися? Час йшов, а Оксана не наважувалася розповісти матері.
Настала весна, час дістати легкий одяг. Вона стояла перед дзеркалом, намагаючись застебнути джинси на округлому животі. Блузка теж не сходилася на грудях.
— Ти чогось поправилася, — почувся за спиною голос мами. Оксана здригнулася. — А ну-ка… — Мати розвернула її до себе, зойкнула й притулила долоню до горла.
— Від кого? Скільки місяців? Чому мовчала? — запричитала вона.
Крики, звинувачення, сльози. Потім вони сиділи на дивані, обнявшись, і плакали. Аборт робити вже було пізно.
Оксана здала шкільні екзамени, але вступати нікуди не пішла. У вересні вона народила хлопчика, в обличчі якого вгадувалися риси того легковажного хлопця.
Коли син підріс, мати влаштувала її в житлово-комунальну службу. Робота була важкою: постійні скарги відвідувачів, погрози. За додаткові гроші вона вбирала офіси по вечорах. Данило ріс спокійним, не створював проблем. Вона у всьому собі відмовляла, але син не відчував себе обділеним.
Коли Данило пішов до школи, мати важко захворіла й через півроку померла. Оксана взяла ще одну підробіток — вбирала сусідній офіс. Додому поверталася без сил.
А потім почався перехідний вік. Син став замкнутим, грубим. ВідмахІ одного дня, коли вона підняла голову від роботи й зустрілася очима з Кирилом, зрозуміла — нарешті прийшов той час, коли щастя перестало бути лише мрією.
