Перший блин комом
Марічка була гарною дівчиною двадцяти семи років. Її життя нагадувало стару пісню: «Ми вибираємо, нас вибирають, як же це часто не збігається…» Багато хлопців звертали на неї увагу, але більшість із них хотіли усього й одразу — переспати. Навіщо ж тягнути? Часи такі. Можливості варто хапати, бо якщо не ти, то хтось інший ними скористається.
Марічка виросла у жіночому царстві. Виховували її бабуся та мама — освічені й порядні жінки. Своє ім’я вона отримала на честь прапрабабусі, яка навчалася в інституті шляхетних дівчат — у тій, давній Росії.
Дідусь помер рано, а мама розлучилася з чоловіком, коли Марічці було всього дванадцять. З дитинства вона любила книги, де романтичні герої захищали честь коханих, йшли на все, щоб врятувати їх від голоду, холоду та лиха. Марічка мріяла про таку любов — чисту, самовіддану, з побаченнями й поцілунками в місячному сяйві. Хоч вона й була сучасною дівчиною, але в серці жадала саме цього.
Сучасні ж хлопці в основному втратили всяку витонченість і стриманість. Поспішали жити й отримувати задоволення. Квіти — точніше, одну троянду — дарували на першому побаченні, а від поцілунків одразу переходили до чогось іншого. Ніяких мрійних прогулянок під місяцем. Квіти в подальшому дарували лише на свята, і то за умови, що стосунки затягнуться й справа дійде до весілля.
Ніякої романтики. Хоча багатьом дівчатам подобалося саме так. Їм теж хотілося усього й одразу. Навіщо витрачати час на побачення й пусті розмови, коли можна провести його з користю для тіла?
Марічка не була готова до таких швидкоплинних стосунків. Закохувалася до божевілля, від чого серце билося нерівно, а в животі порхали метелики, і страждала, бачачи, як об’єкт її мрій тягне до ліжка іншу дівчину чи її подругу. Чоловіки поспішали нагулятися, поки є можливість, а дружина з дітьми ще не зв’язали їм руки.
Усі подруги давно повиходили заміж, народили, встигли розлучитися, знову одружитися й знову народити. І втомлено запитували Марічку, коли ж вона зустріне свого принца й вийде заміж. Та десь загубився той єдиний, призначений їй долєю, як у книжках. А раптом вона його ніколи не зустріне?
Мрії мріями, а час іде. Навколо неї залишалося все менше вільних хлопців — лише розведені. А чекати вже набридло. І серце жадало любові. Тож коли вона зустріла симпатичного хлопця з машиною й квартирою, подумала — чому б і ні? І кинулася в любов, як у вир.
Час минав, а Тарас так і не робив їй пропозиції. Потім з’ясувалося, що він уже одружений. Ні, він не мав коварних планів і не збирався нічого приховувати. Просто закохався без пам’яті. Але ж і Марічка не ставила зайвих питань. До того ж він із дружиною вже не жив. Не розлучався лише тому, що не було потреби. А тепер він зустрів Марічку й обов’язково розлучиться. Вже завтра візьметься за це питання.
Марічка зраділа і навіть не запитала, чи є в нього діти. А дитина була.
Законхана Марічка терпляче чекала, коли коханий розлучиться, і вона отримає його повністю. І дочекалася. Але виявилося, що машину він віддав колишній дружині, щоб та погодилася на розлучення. Квартиру теж залишив їй. Однокімнатну не поділиш, а вимагати частку він не став — вчинив по-чоловічому, без дріб’язковості. Залишився ні з чим: з боргами за іпотеку й аліментами в додачу.
Невже про таке мріяла Марічка? Краще б подумала й кинула цього невдаху. Але не так її вихоІ ось, через кілька років, побачивши, як її син грає зі своїм вітчимом, а Тарас намагається знайти розраду в нових стосунках, Марічка зрозуміла — іноді щастя приходить саме тоді, коли його вже не чекаєш.
