Під час вечірнього вигулювання собаки дві чоловічі постаті зупинилися біля підліткової дівчини й грубо запропонували «покататися»
Тетяна ще ніколи не бачила своєї собаки такою: в його очах палав гнів, ікла блищали загрозливо. Не встигла навіть зрозуміти, що відбувається, як пес уже кинувся на чоловіка, який схопив її за руку, звалив на землю й навис над нею, мов зловісна тінь, з глухим гарчанням
Коли Таня виповнилося сім, батьки виділили їй світлу простористу кімнату. Та дівчинка категорично відмовлялася спати там сама. Кожного вечора хтось із батьків то мати, то батько лягав поруч, щоб вона заснула. А якщо посеред ночі прокидалася й не бачила нікого, брала подушку й ковдру й мандрувала до їх ліжка. Ні благання, ні розумні розмови не допомагали нічого не змінювалося, хоч дівчинка й дорослішала.
Аж поки одного дня рішення не зявилося перед нею у вигляді білого пухнастого комочка, який спершу перелякано здригнувся, а потім одразу залишив пляму. Придивившись, Таня зрозуміла: це був чарівний маленький песик, такий милий, що вона одразу скрикнула: «Мамо, давай залишимо його, добре?» І почалися торги: добре вчитися, прибирати, самостійно вигулювати собаку й спати у своїй кімнаті без батьків. Перші три умови Таня прийняла без вагань, а ось з останньою трохи сумнівалася та потім швидко зрозуміла: «Адже тепер я не сама!»
Так у будинку зявилася Ляля на папері вест-хайленд-вайт-терєр, але за характером справжня панночка з твердою волею. І, що дивно, Таня виконала обіцянку. Після появи Лялі вона почала спати у своїй кімнаті, а песик став її вірним другом і в нічних снах, і в щоденних справах.
Ляля була справжньою красунькою: доглянута, усвідомлювала свою привабливість, поводилася, як справжня аристократка. Інших собак майже не помічала, а до дітей, які завжди хотіли її погладити, ставилася терпляче, навіть з легким зверхнім вираженням ніби приймала їхні компліменти. А от інші собаки одразу викликали в неї гарчання й обурений гавкіт.
Щоб змінити поведінку Лялі, мати з Танею записалися до школи для собак, три тижні відвідували заняття. Та чи то інструктор був недостатньо досвідченим, чи то Ляля була надто своєю нічого не змінилося. Фахівець зробив висновок: «Вона вважає вас своєю зграєю. Іншого їй не потрібно.» Ну і добре вони й так чудово ладнали втрьох.
Для прогулянок Таня з Лялею обирали пустир за будинком. Колись там стояли бараки, але їх давно знесли лишилися лише уламки фундаментів і дикі фруктові дерева. Один край ділянки примикав до старої деревяної забудови ті будинки вже доживали свій вік. Більшість собачників ходили до облаштованого вигулу поруч, але Таня з Лялею полюбляли цей затишний куточок, де відчувався дух свободи й самотності.
І саме тут Ляля зустріла свою долю.
Того літа Тані виповнилося пятнадцять, а Лялі вісім. Дівчина вже була високою, стрункою, з задумливим поглядом і телефоном у руці. Ляля ж поводилася з такою вірністю, як доросла, впевнена в собі пані. Разом вони йшли пустирем: Таня занурена в думки, Ляля обнюхувала траву І раптом напад! Великий кудлатий пес кинувся до них, схожий на вівчарку, але з ще більш розкуйовдженою шерстю та невичерпною енергією. Веселий, галасливий, він кружляв навколо Лялі, штовхав її носом, лизав, здавалося, ось-ось розірветься від радощів. Ляля завмерла, не знаючи, як реагувати на цього нахабу.
«Не бійся, голубко!» підійшла літня жінка з паличкою. «Грайливий, але лагідний. Ще нікого не вкусив!»
«Бачу», сміялася Таня, присідаючи, а радісний шерстяний комочок вже лизав їй руки, махаючи хвостом так, що піднімав хмари пилу. «Від нього хіба що можна злякатися, що залиже до смерті!»
«Знаєте, раніше я його тільки у дворі випускала, на вулицю не виводила. Але вчора приїхав онук, випустив і він такий щасливий! Вирішила теж вивести. А він, як побачив вашу собачку, одразу до неї!»
«А моя очей з нього не зводить. Гадаю закохалася!»
«Оце чудово! Разом веселіше. Його звуть Барій. А мене Марія Іванівна.»
Відтоді Барій став постійним учасником вечірніх прогулянок. Іноді вже чекав на пустирі, а якщо запізнювалися, Ляля видавала дзвінкий гавкіт і за хвилину він уже біг до них. Ганялися в траві, гралися, котилися в пороху.
Таня брала ковдру, розстилала під яблунею й читала. Ляля з Барієм, награвшись, лягали поруч, торкаючись носами. Іноді до них приєднувалася й Марія Іванівна приносила домашніх булочок, сідала на край ковдри й розповідала історії. Таня слухала із задоволенням жінка жила сама, син
