ЗАХИЩЕНІ ЛЮБОВ’Ю
Зустріч Катерини та Тараса була визначена десь у небесах.
…Тарас свого батька в очі не бачив. Виростав під опікою мами та бабусі. Коли маленький Тарас запитував про тата, мама бурчала щось незрозуміле, мовляв, твій тато — геолог, він у нескінченних пошуках корисних копалин. А одного разу, у гніві, вигукнула: «Тата в тебе, Тарасику, і не було!»
Будучи малим, Тарас вірив цим словам беззаперечно. А підрісши, вирішив розібратися. Адже не від Святого Духа він народився! Виявилося, що колись його мама поїхала у відрядження, а повернулася з дитиною, тобто з Тарасом. Про це йому пошепки розповіла бабуся.
Тарас був безмірно радий розгаданій таємниці. Слава Богу, його не знайшли у капусті. Він пообіцяв собі, що при першій нагоді знайде батька, хоч би що. «Я ж його син, а не перший-ліпший!» А ще Тарас заприсягнувся: «У мене буде справжня родина. Одна дружина і багато діток.»
…Катерина теж не пізнала батьківської любові. Її мати розійшлася з ним, коли дівчинці не виповнилося й двох років. Батька замінив вітчим. Людина непогана, але ж… Своїх дітей від першого шлюбу він постійно ставив Катерині за приклад. Її це дратувало. Отже, дівчина могла розраховувати лише на мамину любов.
Коли Катерина виросла, сказала собі: «Якщо вже виходитиму заміж, то один раз і назавжди! Знайти б такого хлопця.»
І вона його знайшла.
…Був святвечір Різдва. Січень, мороз, вечір. Книгарня. Тарас і Катерина стояли у черзі біля каси. У кожного в руках — томик Лесі Українки. Їхні погляди зустрілися. І Тарас пішов у наступ. Він посипав дівчину компліментами, запитаннями — тактовними й чемними. Він не міг так просто її відпустити. Вона мусила стати його дружиною! Саме вона.
А Катерина навіть не кокетувала. Їй було тепло і добре з цим невгамовним хлопцем. Наче вона знала його сто років.
Та Катерина — з порядних, і негоже дівчині знайомитися з ким попало. Тарас оцінив її скромність і запропонував спочатку обмінятися телефонами. Катерина записала його номер, а свій так і не дала. «Подзвоню після свят», — туманно пообіцяла вона.
Тарас не міг втратити такого подарунка долі. Вони попрощалися, але він таємно пішов за нею, щоб дізнатися, де вона мешкає.
Усі святкові дні Тарас ширяв у небесах від щастя. Адже він знайшов свою «ластівку» і буде кохати її вічно.
Однак світа пройшли, а «ластівка» не дзвонила. Тарас занепокоївся й почав діяти.
Свою книжку Лесі Українки, куплену тоді, він у травні підклав у Катеринин поштовий ящик. Невже не здогадається, від кого? Дівчина подзвонила його того ж вечора:
«Привіт, Тарасе! Чому ти не телефонував? Я ждала!»
«Катрусю, у мене ж нема твого номера. Ти ж не дала, а я б давно подзвонив», — Тарас сяяв.
«Але ти мене знайшов!» — не заспокоювалася Катерина.
«Жіноча логіка», — подумав Тарас. Він був щасливий, що все прояснилося.
Не тягнучи, вони побралися. А як інакше? У них було так багато спільного: чисте кохання, бажання мати діточок і любов до Лесі Українки. Чи це недостатньо?
Катерина викладала українську мову в університеті, Тарас працював програмістом.
Незабаром у них народилася Олеся. Через два роки з’явився Данилко. Усе йшло, як по маслу.
Тарас не полишав думки знайти батька. Інтернет допоміг. Серед десятків однойменників він знайшов рідну душу. Батько запросив його до Києва.
Зустріч була зворушливою. У батька була своя родина, але про Тараса пам’ятав.
«Добре, сину, що знайшов мене. Тепер будемо спілкуватися», — обійняв його чоловік.
Тарас із гордістю розповів про свою сім’ю.
Батько виявився професором медицини. Додому Тарас повернувся накрилений крилами щастя.
Звичайно, турботи не дозволяли часто бачитися, і спілкування зійшло нанівець.
Олеся й Данилко підросли. Катерина вирішила захистити дисертацію — адже її бабуся й мати були кандидатками наук.
Тему обрала непросто — про Лесю Українку.
Тарас підтримував дружину. Три роки пройшли у підготовці, а потім народилася Маринка.
Коли дівчинка пішла до садка, Катерина повернулася до дисертації. Та раптом Тарас захворів — щось невиліковне.
Лікарі розводили руками. Катерина плакала в пАле одного разу, коли Катерина вже майже втратила надію, старенька сусідка подала їй чудодійний напій із заговоре́ними травами, і, на диво всіх, Тарас почав одужувати, і сім’я зрозуміла, що найсильніше ліки — це віра, любов і допомога ближнього.
