Підняла на ноги свою свекруху. А я сердита, бо не виполола грядки.
Ти що тут робиш? стоячи посеред ліжок з лебедями, свекруха закричала на весь голос. Такого сорому в нашому дворі ще не було. А я он мала семеро дітей і жодного буряну на грядці!
На її крик вибігли вже і сусіди. Притулились до паркану, як ворони, й одразу обзирнули все, що почули. Побачивши глядачів, свекруха отримала ще більше наснаги. Сказала вже все, що тільки могла, а я стояла, мов заціпеніла. Нарешті, втомившись від шуму, вона зітхнула і голосно, так, щоб усі сусіди чули, видала:
Я не сказала жодного слова.
Спокійно пройшла повз свекруху, міцніше притискаючи дитину до грудей. Уже вдома розклала в спеціальну коробку все, що свекруха мала забрати ввечері й наступного ранку. Не складаючи, кинула у сумку речі сина і свої. Вийшла мовчки, не мовивши їй більше й слова.
Через три дні зателефонувала свекруха:
Що ти зробила з усіма тими ліками, що лікар мені призначив? Попросила сусідку купити щось, а вона каже банка дуже дорога, а ті, що підписані іноземною мовою, то навіть не бере. То що мені робити? Пішла ти, образилась невідомо чому, а я тут душу Богу віддаю.
Я нічого не відповіла. Вимкнула телефон, дістала картку. Все, далі не можу, ні фізично, ні душевно немає сил.
Рік тому, напередодні народження мого сина, мій чоловік не впорався з керуванням на слизькій трасі. Слабо памятаю, як проводжала його в останню путь, як забирала швидка, а на ранок стала мамою… Жити не хотілося. Все довкола стало непотрібним і чужим без коханого чоловіка. Дитину годувала та колихала автоматично так, як казали.
Вивів мене з ступору телефонний дзвінок:
«Твоя свекруха в поганому стані. Кажуть, і місяця за сином не протягне».
Рішення прийняла одразу. Виписавшись із пологового, продала квартиру в Києві. Частину грошей вклала в новобудову щоб син мав хатину, як виросте. А сама поїхала рятувати свекруху.
Цього року я не жила існувала.
Не спала ночами доглядала свекруху і малого сина. Дитина була неспокійна, а свекруха без мене не могла й кроку ступити.
Добре, що були гроші. Найняла найкращих лікарів з усієї України, щоб оглянули пацієнтку. Купила усі ліки, які призначили й нарешті свекруха знову змогла жити нормально. Спочатку возила її на візку по хаті, потім по подвірї. Врешті жінка настільки окріпла, що почала ходити сама а далі…
Більше я не хочу знати про неї нічого. Хай тепер сама шукає все, що потрібне для одужання. Добре ще, що голови вистачило не витратити на неї всі гроші. З сином переїхали у нову квартиру. І не думала я, що все вийде саме так.
Мріяла про родину з матірю чоловіка, бо сама сирота. А тепер залишилась як була. Лиш синові мушу прищепити: не кожен заслуговує на добре ставлення. Деяким важливі лише чисті грядки, а не людяність.
Головне вчитися розрізняти, хто дійсно потребує твоєї турботи, а хто просто користується тобою. Тільки тоді твоє добро не пропаде даремно.
