Дочко, сьогодні тобі32роки! Від щирого серця вітаю і дарую цей милий сувенір Наталія Олексіївна, мати Зоряни, простягнула дочці вязані панчохи, сплетені на курсах шиття. Зоряна розплющила очі і безмовно дивилась на маму. Так, так. Тобі вже 32, час думати про продовження роду. Я вже не молода, і ти теж. А я хоч би встигла підгорнути онуків. У подруг уже правнуки будуть, а я одна стара бабуся без внуків.
Зоряну охопила лють. За столом запанувала тиша. Запрошені дві подруги матері й три сусідки устали на Наталію Олексіївну.
Вибачте, треба прилягти, я вже втомилась, вимовила Зоряна, підскочивши зі стільця. Вона не хотіла, щоб гості бачили червоні очі. Молодій жінці боляче, коли мати постійно нагадує, що час спливає.
Тікає і що? Навіщо народжувати, коли для дитини, окрім «няні»мамипенсіонерки, нічого не підготовано? У Зоряни навіть кандидата на роль батька не було, а вже й бажаючих повязати себе шлюбом не знайти.
Ой, дівчата, не знаю, що робити Якщо б у вас були сини, то Зорянку б веселили. А ви всі дівчаток лише нарожали. У нас тут бабине поле пожалілася Наталія Олексіївна.
Зоряна жила з мамою в крихітній двокімнатній квартирці в селищі міського типу. Серйозних стосунків у неї не було, а сімейне життя здавалося казкою з романтичних книг. Працювала вона на “Укрпошті”: цілими днями возила посилки, обробляла листи і сиділа за компютером, оформляючи відправлення. Від такої роботи спина часто боліла, і дім вона приходила зовсім без сил. Єдине, що її втішало, поїсти, а потім лягти на диван, закрити очі і ні про що не думати.
Ось і знову розкулася Пішли зі мною на поетичний вечір! Молоденька, красива, навіщо лежати? Може, знайдемо тобі чоловіка, бурмотіла мати, бачачи, як Зоряна розтягнулася, наче тюлень, не піднімаючи голови.
Мамо! Відстань. Я відпочиваю! відповіла донька.
Наталія Олексіївна, на відміну від доньки, була справжнім ураганом. Їй вже за сімдесят, а енергії вистачало на все: концерти у будинку культури, поїздки до обласного центру на збори активісток, зустрічі з пенсіонерками, де читала власні вірші. Вона завжди кудись спішила, розповідала, як важливо допомагати людям і не сидіти без діла. Їй енергії хватало б навіть на онуків. У Зоряни ж її не було.
Мати не відступала, тримала доньку в наполегливих розмовах про час. Яскравочервоні панчохи, подаровані на день народження, вона поставила на видному місці і постійно трясла їх перед Зорею.
Мам, вже досить трясти. Ти, мов червону хустинку перед биком, сказала Зоряна.
Зоряно, послухай мене Ти вже доросла, пора і про дітей подумати! Я хочу бачити онуків. Або я помру кликала мати.
Мам, я не впевнена, що хочу про це думати. Робота важка, зарплата маленька, спина болить, а вдвоє нам так тісно, які діти? День минув, слава Богу! відповіла Зоряна.
Ось саме, зітхнула мати, а ти могла б жити інакше, не лише працювати і лежати. Ти знаєш, які там у мене онуки, у Єлизавети Степанівни? спробувала вона.
Я розумію, мамо! різко відповіла донька. Але я не можу просто так завагітніти, бо ти хочеш внуків! Потрібно вийти заміж, а мені, як бачиш, жодного жениха нема! Ось був один, Вянко, а ти його відпустила!
Зірка згадала, як за нею догоджував Іван. Хороший хлопець, родина його багата. Але Наталія Олексіївна одразу сказала: ні. «Ти ще з хлопцями гуляй! Додому залишайся!» відказала вона. І тоді Зоряна залишилася сама. Пізніше Іван зустрів єдину подругу Зоряни. Вона не була така вимоглива в обранці. Півроку тому вона народила Івану третю дитину. Живуть добре, весело Ніхто не лежить на дивані, не їсть пироги, запиваючи сум чаю з чотирма ложками цукру.
Іване підхвилила губи Наталія Олексіївна. Окрім нього ще інші чоловіки. Тільки треба виходити з дому.
Треба було раніше виходити, мамо! Коли я хотіла вчитися в місті, ти сказала, що не зможу сама залишитися, що без тебе буде погано! вигукнула дочка.
Я ж тебе берегла! крикнула мати.
Берегла? усміхнулася Зоряна. Тобі здавалося, це була охота тримати мене під контролем. Ти не пустила мене в місто, сказавши, що там шахраї і небезпека. Після настояла, щоб я вступила до технікуму на спеціальність, яку ти сама вибрала. Говорила, що «технарі» завжди потрібні. А я зовсім не любила фізику, і майже впала зі другого курсу!
Ти просто не старалася, парувала мати.
Краще б мене вигнали! За твоїм наказом перевели на найнепотрібнішу спеціальність, куди прийшли лише, бо групу треба було заповнити. Навіщо я вивчала електротехніку? Хто її тут потребує? На пошті?!
Пошта стабільна робота, завжди є. І близько дому, можна обідати. Хіба це не добре? заперечувала мати.
Мамо! Можливо, для когось це вершина мрій, а для мене без натхнення.
Ось і народиш
Ні, мамо. Я не хочу дитинчат, якщо не можу дати їм гідне життя. Не хочу, щоб моя дочка, як і я, працювала на нелюбимій роботі і лічила дні до пенсії.
Мати дивилася на доньку з тривогою й болем. Вона не зрозуміла, коли настала та розбита межа, і чому Зоряна, колишня життєрадісна дівчина, стала такою «техою».
Я так намагалася, щоб ти жила краще, без нужди! А ти лише вішеш мені вину, що не хочеш онуків! вигукнула Наталія Олексіївна.
Мамо, а не піти тобі працювати? Може, тобі сумно, бо сил багато, а зайнятись нічим? Стань нянею, посидиш з дітьми. На ті гроші, глянь, можливо, уїдемо на море. Я ж усе життя тільки навколо селища живу, ні куди не їхала, а може, хоча б на море поглянути. Кажуть, він значно далі і цікавіший, ніж дорога від дому до пошти.
Наталія Олексіївна похитала головою.
Куди мені йти?
Хоч до Івана! У них гроші, дітей багато. Тоді і займишся.
До Івана? мати засмутилася. О, Бог з тобою, я ж не піду до них. Вони мене не візьмуть стару.
Спробуй. За допомогу гроші не беруть, фыркнула Зоряна. Вона знала, що мати ніколи не піде працювати у Івана, бо та категорично його відкинула.
Так і стало.
Пройшов час. Наталія Олексіївна перестала махати панчохами перед донькою, зайнялася своїми справами та громадським життям. На черговому зібранні пенсіонарок в обласному центрі підняли питання про сімейні проблеми молоді, і вона, не розуміючи чому, почала скаржитися незнайомим людям, що її дочка «живе без прагнень, ні до чого не рветься».
Виховуючи на свою голову «рослина», тепер пожинаю плоди гірко усміхнулася вона.
Яке добриво, такі й плоди! Що ви дочки дали, крім порад і наказів? Можливо, квартиру? Або хорошу освіту? А може, допомогли влаштувати особисте життя?
Хіба я можу за неї самостійно? пробурмотіла мати. Чоловік пішов, коли дізнався, що я вагітна. Ніхто не допомагав, я все сама тягнула!
Навіщо ви народили, коли за душою нічого не було? Вам не треба було ставати мамою, якщо не готові забезпечити дитину! А тепер розриваєтеся, хочете, щоб Зоряна повторила вашу долю? Без батька, без власного куточка, на зарплату поштаря? Браво, ви мати року!
Слова незнайомки вдарили в Наталію. Вона спочатку різко відповіла, а потім замовкнула і пішла, не залишившись на чай після засідання.
Весь вечір вона була не сама собою. У памяті спливали миті: заборона донці кататися на конях на фермі, бо «небезпечно»; не пускала гуляти з Іваном, «незрілий хлопець»; диктувала, як правильно одягатися і куди ходити; забороняла ходити на танці з подругами, бо «там пяні чоловіки». Не дозволяла навчатися в місті на професії, до якої Зоряна прагнула, бо «там небезпечно, а як можна залишити маму і дім?»
Так випадали випадки в їхньому житті. Весь час життя був під «крильцем матері», і згодом любов і турбота перетворилися на гіперопіку. Волю Зоряни придушували, усі її бажання зрізали.
Наталія зітхнула. Зрозуміла, що саме вона створила для доні таке існування без мрій.
І тоді вирішила змінювати все якомога швидше.
Наступного дня вона піде до сусідки, що дружила з мамою Івана, і дізнається, чи потрібна їм няня.
Чули, потрібна помічниця. Третю дитину народили, не впораються. Ти шукаєш підробіток? запитала сусідка.
Шукаю. Якщо візьмуть з радістю піду.
Наталію Олексіївну прийняли. Робота була важка, але сподобалася пенсіонерці. Троє малюків, менше і більше, і зарплата непогана.
Зоряна, дізнавшись, що мати влаштувалася, здивувалась і розвеселилась. Тепер мама не доїмала її постійними питаннями, а приходила додому втомленою, лягала спати. За кілька місяців вона заробила достатньо, щоб відправити донку у відпустку.
Коли настало час купувати путівки, Наталія Олексіївна, подумавши, придбала лише одну для Зоряни. Подарунок вручила в її день народження.
Дочко, сьогодні тобі33! Вітаю і можу сказати впевнено: життя лише починається! Ось тобі путівка, їхай, подивися на світ, на людей. Ти завжди була поруч, тепер час твій.
Зоряна подивилась на квиток, на маму, піднялась зі стільця, підбігла і міцно обійняла її.
Дякую, мамо, сказала вона. З радістю поїду. Життя дійсно лише розпочинається, попереду ще багато.
Повернувшись, Зоряна зрозуміла, що більше не хоче жити, як рослина, і записалася на бухгалтерський курс. Першими клієнтами стали Іван і його дружина. Вони налаштували стосунки і стали друзями. Поступово до неї звернулися інші підприємці, і вона вела бухгалтерію для багатьох, заробляючи так, що могла подорожувати і жити в задоволенні, яке не лише в серіалах і пирогах.
Через три роки Зоряна зустріла Сергія. Вони усиновили малюка з дитячим будинком, а через рік Зоряна дізналася про вагітність. Хай хтонебудь і каже, що це «пізна дитина» Зоряна точно знала, що в її житті ще багато попереду, і нічого не боїться, головне не слухати нікого. І все склалося. Навіть мрія Наталії Олексіївни здійснилася: вона тепер бабуся двох онуків, дуже щаслива бабуся.
