Ходи зі мною! У мене двір тепер без собаки. Будеш гарним сторожем не поскаржусь!
Сів на велосипед і подався до села. Дорогою дід Тарас озирався раз-по-раз Та ніхто за ним не йшов.
Вона була «нелюдимою»… Так само, як і про людей кажуть «нелюд». Вона була такою ж.
Давно-давно, багато років тому, дід Тарас, пішовши в ліс за горіхами, знайшов цуценя підлітка. Хіба що Богу відомо, як воно опинилося в такій глушині.
Вона просто мовчки блукала серед дерев. Навіть не на привязі Маленьке, мокре після дощу створіння Дід Тарас нахмурився і підійшов ближче.
Незграбне, не дуже вродливе Але все ж На нього глянули карі очі Не цуценячі Очі мудрої звірини Дід задумався.
Ходи зі мною! Двір у мене тепер без собаки. Будеш гарним сторожем не обрадиш!
Сів на велосипед і поїхав додому. Дорогою озирався кілька разів Та ніхто не виходив із лісу. Незабаром Тарас і забув про ту лісову зустріч.
Займався господарством. А господарство було не малим: три кабани, свиня з поросятами, корова Зірка, десяток курей, півдесятка качок з молодняком та кіт Барсік
Дід Тарас скрутив цигарку Не любив він ті магазинні, відчинив калітку і вже збирався відпочити на лавочці біля хати. Та раптом аж завмер
На нього дивилися ті самі карі очі Пильні, невідступні Так дивно, що дід і не знав, що робити.
Ну що, заходиш у двір? Після довгої паузи цуценя подалося назад і зникло в темряві.
Так тривало день за днем Карі очі спостерігали за ним кожного вечора, немов визначали, чи вартий він довіри, чи знайде в ньому рідну душу
А одного разу, коли дід Тарас сидів на лавці і крутив цигарку, до нього підійшла «вона» Обнюхала його і лягла біля ніг
Дід Тарас не був лагідним чоловіком, до худоби ставився практично Хто ж порахує, скільки свиней, корів та курей пройшло через його руки за життя
Собака для охорони, кіт мишей ловить Він і згадати не міг, скільки собак у нього було. Одних отруїли, інші самі здохли від хвороб Ось і тепер будка стояла порожня.
На початку літа помер Бурко Ветеринар сказав кліщі Та й ніхто особливо не сумував. Дід Тарас людина сувора, скупа на сльози
А його жінка, Ганна, була ще жорсткіша Характер у неї як камінь. Усе село ще згадує, як теля одним ударом кулака прибила, коли воно бодалося під час водопою.
Дід Тарас затягнувся цигаркою і глянув на цуценя, що лежало біля його ніг. Карі очі пильно стежили за ним
Ну що, звірюко, вирішила оселитися в мене? Слухай Годуватиму двічі на день, чим Бог пошле Та не ображатиму. Будка є, тепла. Нічого іноді відпускатиму погуляти Але з тебе охорона! Щоб ніхто чужою стежкою не йшов!.. Якщо згодна ходи за мною!
Так почалося її нове життя. Дід Тарас дав їй імя Зоря. Звідки взявся цей вибір невідомо. Тепер у Зорі була тепла будка, велике подвіря і ланцюг.
Час минав, і з незграбного підлітка вона перетворилася на величного, красивого пса, якого боялося все село. Ходили чутки, що у її роду були вовки
Такою вона була грізною та незвичайною І звички у неї не собачі. Ніяких вилянь хвостом, ніяких облизувань рук
Коли до неї підходив дід Тарас, його жінка чи рідні, Зоря просто лежала і спокійно дивилася на них своїми розумними очима.
А от чужинців вона готова була розірвати Навіть не гавкала гарчала І той рик був справді жахливий Лише вдень Тому її будку перенесли на город, щоб люди не боялися підходити до хати.
Але вночі дід іноді відпускав її зі словами:
За три години буди тут! Бач, доярки бояться ранком до тебе йти!.. Нікого не чіпай!.. Три години!
Нікого вона ніколи не вкусила Мабуть, у неї були інші справи Але завжди, коли дід повертався, вона вже чекала в будці. За це він її поважав А може Та ні, тоді він ще не вмів
Щодо цуценят Зоря народжувала їх регулярно. Дивно, але хоч село і боялося її, цуценята розходилися, як гарячі паляниці. Приїжджали навіть з інших сіл бо хоч і страшно було, але поважали Без причини не нападала
Був звичайний літній день. Після обіду Зоря грілася на сонці, одним оком стежачи за маленькою Олесею, що гралася в пісочниці біля хати, а другим за бабою Ганною, яка полола город
Зоря знала баба Ганна привязує онучку, щоб та не пішла кудись. Олесі тоді щойно виповнилося три роки, і батьки іноді привозили її до села.
І завжди ця мала бігла саме до Зорі, розкидаючи рученята:
Зоооря! Зооо-ря!
А серце собаки стискалося від любові до цієї дитини
Ось і того дня Зоря спостерігала за Оле
