4 місяці листування а зустріч із 52-річним кавалером почалася з пяти претензій
Кажуть, очікування святкового моменту часто солодше самого свята. У моїй історії з Оксаною все перетворилося на своєрідний онлайн-серіал: майже чотири місяці щоденної переписки з епізодами, де герої власної драми ми обидва.
За цей час я розібрався у її смаках до дрібниць, запамятав імена її старих друзів зі Львова, і вже звик до її милої звички ставити по три крапки після кожного “Доброго ранку.”
Оксані було сорок пять. Вік той, коли вже йдеш на побачення не з хвилюванням, а з легким іронічним дослідницьким інтересом. “Подивимось, який екземпляр цього разу,” жартувала вона, збираючись в дорогу.
Її ставлення до життя вражало: вона із простим кашеміровим светром могла виглядати так, ніби одягнула щось особливе. А її самоіронія рятувала від будь-яких незручностей.
Бутилка
Я, Василь, теж не вчора народився. В переписці виглядав виваженим і трохи іронічним чоловіком, з ноткою серйозності і тією надійністю, яка особливо цінується з віком.
“В нашому віці, Оксана,” писав я їй вечорами, “людям важливі не феєрверки, а тепло. Хочеться поруч жінку, яка розуміє тебе без слів.”
“Без слів так без слів,” сміялася Оксана, фарбуючи вії. Головне, щоб ті слова, що таки пролунають, не викликали бажання негайно піти.
Ми домовилися зустрітися у затишній кавярні на Подолі легкі аромати кориці, тепле світло. Оксана, стильна та впевнена, прийшла точно вчасно. Зовнішній вигляд бездоганний.
Я з’явився за пять хвилин. На фото виглядав трохи більшим, у житті звичайний зріст, а в очах серйозність, ніби щойно помітив помилку в бухгалтерському звіті.
Зустрів поглядом, коротко усміхнувся, привітався але ні компліменту, ні теплого “радий бачити” не пролунало.
Оксана, мов під мікроскопом, була оглянута таке враження, що провів інспекцію. Потім запропонував каву з десертом погодилися.
Оксана, почав я сухим тоном, як заввідділом на нараді, я довго аналізував нашу переписку. За весь час. І зараз, побачивши тебе, одразу хочу озвучити кілька важливих моментів. Маю до тебе пять претензій.
Всередині у неї щось тихенько тріснуло так зазвичай розбивається гарний настрій. Оксана сперлася підборіддям на долоню і кивнула:
Пять претензій? Ну, цікаво. Слухаю.
Я не впіймав її іронії та загнув перший палець.
Перша претензія: зовнішність
На одному фото у синій сукні твоя фігура виглядає по-іншому. Зараз бачу, що ти більше рельєфна. Це може ввести чоловіка в оману. У нашому віці треба бути чесніше.
Оксана подумки посміхнулась: “Рельєфна прогрес, добре, що не памятник.”
Друга претензія: швидкість відповідей
Іноді відповідаєш занадто повільно. Наприклад, три тижні тому я написав тобі о 14:15, а ти відповіла аж о 16:40. Чоловіки не люблять чекати. Це прояв неповаги.
Я тоді була на нараді почала вона, але я вже загинав другий палець.
Третя претензія: місце зустрічі
Чому саме тут? Це пафосний заклад. Я пропонував щось простішу. Такий вибір демонстрація показної споживацької натури.
Оксана подивилась на лате і ледь втрималась від бажання вилити його мені на голову. Та цікавість перемогла.
Четверта претензія: одяг
Навіщо це плаття? Ми ж просто прийшли випити кави. Воно занадто яскраве для дня. Прикраси теж зайві. Жінка має привертати глибиною, а не блиском. У мене вже той вік, що я ціную зміст, а не фасад.
Пята претензія: самостійність
Ти сама обрала заклад, часто кажеш “сама”. Не даєш чоловіку почуватись чоловіком. Шукаю жінку, яка питає поради, а не демонструє незалежність. Якщо будемо разом доведеться переглянути поведінку.
Я завершив і схрестив руки, чекаючи або каяття, або подяки за “відвертість.”
Оксана подивилась на мене і раптом чітко зрозуміла: усі ці чотири місяці листування це лише зручна маска для педантичного маніпулятора. Він шукав не тепло, а зручний обєкт для підживлення власного его.
Знаєш, Василю, сказала вона мяко, майже лагідно, я теж аналізувала. І мені вистачило пяти хвилин, щоб зробити висновок.
Який же? примружився я.
Ти унікальний екземпляр. Перетнув усе місто, щоб виставити рахунок жінці, яку бачиш вперше, за її смак, зовнішність і право бути собою. Це рідкісна впевненість у собі.
Я хмурився:
Я просто чесний.
Ні, похитала головою Оксана. Не чесний. Ти просто нещасний і пробуєш вимірювати світ кривою лінійкою. Фото не подобаються? Йди до музею там експонати не змінюються. Відповідаю довго? Заведи собі тамагочі. Плаття не подобається? Я одягла його для себе, не для тебе.
Вона піднялась, поправила сумку і спокійно глянула мені в очі:
І наостанок. Якщо твоє его руйнується від слова “сама”, тобі потрібна не романтика, а реабілітація. У сорок пять я ціную власний час, щоби не витрачати його на людину, яка знайомство починає з ревізії моїх “мінусів”.
Куди ти? А кава? пробурмотів я.
Каву допєш сам. Це допоможе трохи зекономити гроші. І порада: якщо хочеш, щоб тобі дивилися в рот запишись до стоматолога.
Вдома Оксана одразу заблокувала мене у всіх месенджерах. У її віці затишок це не лише плед і тиша, а й телефон без людей, які намагаються вписати тебе у власний шаблон.
Я подумав: це була невдала спроба флірту чи ретельно підготовлений спектакль? І чи варто продовжувати спілкування, коли з першої хвилини тобі виставляють рахунок за те, ким ти є?
Головний висновок для мене: справжній затишок це бути з тими, хто приймає тебе, а не перераховує “претензії.”
