**Щоденниковий запис**
Є таке прислів’я: «Очі не бачать – серце не болить». Воно спадає на думку щоразу після розмови з матір’ю. Здається, вона забула, що в неї не тільки син, а й дочка. Інакше чим пояснити її байдужість?
Після школи я поїхала з рідного села, бо не бачила там майбутнього. Хотілося прорватися, знайти себе у великому місті. Вступити до університету, отримати професію, влаштувати життя. Там я зустріла чоловіка, ми одружилися, а незабаром народилася дитина. Якби не свекруха зі свекром, нам було б дуже тяжко.
Вони допомогли з першим внеском на іпотеку. Ми навіть два роки жили у них, щоб зібрати на своє житло. Було непросто, але ми впоралися. Свекруха стала мені рідною, підтримувала, вчила. Але я мріяла про свій кут. Не через те, що не любила їх – просто хотіла, щоб у нашої родини був свій простір.
А ось мама… Вона була відсутня в моєму житті. Рідкісні дзвінки – і то лише скарги на життя чи історії про брата. За весь час вона ніколи не питала, як у мене справи. Зате я знала, які в нього оцінки, які джинси носить і як виріс за літо. Це стало нормою ще з університету. Її ніколи не цікавили мої іспити, але вона пишалася його п’ятірками з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили житло, я подзвонила поділитися радістю. І що ж? Вона ледве слухала. У неї була важлива новина – брат одружується!
— Уявляєш, така гарна дівчина! Донька тітки Оксани, пам’ятаєш? За місяць весілля! Стільки клопоту!
Вона радісно лепетала про оренду залу, вибір сукні, гостей. Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це марна витрата грошей. В підсумку навіть не приїхала, пояснивши, що захворіла. Досі здається – просто не хотіла.
Братові тоді було дев’ятнадцять, нареченій – вісімнадцять. Звідки в них гроші? Мабуть, мама з батьками нареченої склалися. А нам сказали: «Приїжджайте, якщо вийде». Ми не поїхали. Роботи було багато, та й не хотілося. З братом у нас завжди були холодні стосунки, а на маму я тоді образилася.
Минуло півроку. Мама знову подзвонила – не щоб дізнатися, як ми, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру поруч із собою.
— Навіщо кредит? Продали бабусину квартиру, батьки дружини допомогли – разом вийшло!
Бабусина квартира… Вона завжди казала, що лишить її собі – буде здавати на пенсії. Коли я жила в оренді з дитиною, їй навіть думка не спала запропонувати її нам. Жодної копійки тоді не дісталося. А тут – подарунки, турбота, допомога.
А найболючіше було, коли я завагітніла. Мені було страшно. Хотілося, щоб поруч була мама. Хоч на початку. Я навіть пропонувала оплатити квитки – лиш би приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що внучка (братова донька) засоплила, і вона залишилася з нею. Невістка, звісно, теж має матір. Але це неважливо.
Моя свекруха одразу зрозуміла. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала будинок. Після пологів була поруч що хвилини: годувала, прибирала, гуляла з дитиною. А я лежала й плакала – від вдячності. А мама? Відписала на повідомлення про народження ону: «Вітаю». І все. Жодного дзвінка. Жодного запитання, як я, як маля, як пройшли пологи.
Минуло два тижні – ні слова. Потім вона таки подзвонила, але лише щоб похизуватися: «майже пішла». Йшлося про братову доньку. Я мовчала, а потім поклала трубку. Відтоді не дзвоню. І вона – теж.
Може, так і краще. Я втомилася почуватися непотрібною. Мама, схоже, вважає, що в неї одна дитина і одна онука. Нехай. Але від цього серцю не легше.
**Вивчене:** Іноді родина – це не кров, а ті, хто тримає тебе за руку, коли ти слабка.
