Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не втримала сліз: а моя мама навіть не подзвонила.
Є такий вислів: «З очей — з серця». Я все частіше його згадую після розмов з матір’ю. Виходить, ніби вона забула, що у неї є не тільки син, а й донька. Інакше як пояснити її байдужість?
Після школи я поїхала з рідного села, бо не бачила там перспектив. Хотілося вирватися, щоб спробувати щастя у великому місті. Вступити до університету, отримати професію, влаштувати своє життя. Там же я зустріла чоловіка, ми одружились, а незабаром у нас з’явилася дитина. І якби не свекруха зі свекром, нам було б важко.
Батьки чоловіка допомогли з першим внеском на іпотеку. Два роки ми жили у них, щоб назбирати на власне житло. Було нелегко, але ми впорались. Свекруха стала мені рідною, багато в чому підтримувала, вчила. Але я все одно мріяла про свій кут. Не через те, що не любила їх — просто хотілось, щоб у нашої родини було своє простір.
А ось мама… Вона була відсутня в моєму житті. Рідкісні дзвінки, та й то лише для того, щоб поскаржитись на життя або розповісти нову епопею про мого брата. За весь час розмови вона жодного разу не запитала, як у мене справи. Зате я знала, які у брата оцінки, які джинси він носить і як за літо витягнувся. Так було ще з часів університету. Її ніколи не цікавило, як я склала сесію, але вона завжди хвалилась братовими п’ятірками з фізкультури.
Я змірилась. Але коли ми з чоловіком нарешті купили своє житло і оформили іпотеку, я подзвонила їй поділитись радістю. І що ж? Вона ледь слухала. У неї була важливіша подія — брат одружується!
— Уявляєш, така гарненька дівчина! Дочка тітки Оксани, пам’ятаєш? Через місяць весілля! Стільки клопоту!
Вона з захопленням торохтіла про оренду залу, вибір сукні, список гостей… А я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це просто витрата грошей. У результаті вона навіть не приїхала, сказавши, що захворіла. Досі здається, що просто не хотіла.
Братові тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Судячи з усього, мама з різними тітками зкинулись. А нам з чоловіком просто сказали: «Ну, завітайте, якщо вийде». Ми не поїхали. Роботи було багато, та й, чесно кажучи, не хотілось. З братом у нас завжди були холодні стосунки, а на маму тоді образилась.
Минуло півроку. Мама подзвонила знову. Не запитати, як у нас, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру біля свого будинку.
— Навіщо кредит? Ми продали бабусину квартиру, та ще й тесть з тещею допомогли, все зїдили — і купили!
Бабусина квартира… Мама завжди казала, що залишить її собі — буде здавати на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною та чоловіком, їй навіть не спало на думку запропонувати нам ту оселю. А тут — подарунки, турбота, допомога.
Але найболючіше було, коли я завагітніла. Мені було страшно. Так хотілося, щоб поруч була мама. Хоч трохи, хоч на початку. Я сама запропонувала оплатити їй дорогу — лиш би приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (доньки брата) нежить, і вона з нею залишилась. Адже у невістки ж теж має бути мати. Та це ж неважливо…
Моя свекруха відразу зрозуміла, що відбувається. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала будинок до нашої появи. Після пологів вона була поруч кожну хвилину. Годувала, прибирала, гуляла з дитиною, а я лежала і плакала — від вдячності. А мама? Мама, отримавши моє СМС про народження онучки, відписала: «Вітаю». І все. Жодного дзвінка. Жодного питання, як я, як маля, як пройшли пологи.
Минуло два тижні — жодного сигналу. Потім вона таки подзвонила, але лише для того, щоб похвалитись, що «мала вже майже ходить». Мова йшла про внучку — доньку брата. Я слухала мовчки, а потім просто поклала трубку. Відтоді не дзвоню. І вона — теж.
Може, і краще. Я втомилась почуватись непотрібною. Мама, мабуть, вважає, що у неї одна дитина і одна онука. Нехай буде так. Тільки від цього серце не болить менше…
