Поруч зі мною, на лавці, сиділа маленька дівчинка, їй було пять років. Вона весело розгойдувала ніжками й розповідала мені про своє життя:
Я ніколи не бачила тата, бо він залишив мене й маму, коли я була зовсім маленька. А мама померла рік тому. Дорослі тоді сказали мені, що її більше нема.
Дівчинка поглянула на мене й продовжила свою історію:
Після похоронів до нас переїхала тітка Іванка, мамина сестра. Мені пояснили, що вона зробила шляхетний вчинок, не відправивши мене до дитячого будинку. Тепер тітка Іванка стала моєю опікункою, і я живу з нею.
Дівчинка на мить замовкла, подивилась під лавку й далі говорила:
Коли я переїхала, тітка Іванка взялась за порядок у нашому домі: всі мамині речі вона склала в кутку й хотіла їх викинути. Я плакала й благала її не робити цього, тоді вона дозволила мені залишити їх. Тепер я сплю в тому кутку. Ввечері лягаю поверх маминих речей, мені там затишно і тепло, ніби мама поруч.
Щоранку тітка Іванка дає мені щось поїсти. Готовить вона не дуже, мама колись куховарила краще, але тітка просить зїсти все без залишку. Я не хочу її засмучувати, тому їм все. Я розумію, що вона старалась, коли готувала. Це не її вина, просто мамині страви були смачніші. Потім вона відправляє мене гуляти, і я можу повернутися лише, коли починає темніти. Тітка Іванка дуже, дуже добра!
Вона любить хвалитися перед своїми подругами, які часто приходять в гості. Я їх не знаю, але вони завжди у нас. Тітка пригощає їх чаєм, розповідає смішні історії, каже мені гарні слова і балує нас солодощами разом.
Після цих слів дівчинка зітхнула і, дивлячись у далечінь, продовжила:
Я могла б їсти лише цукерки весь час! Тітка ніколи мене не сварила. Завжди добре зі мною поводиться. Одного разу подарувала мені ляльку, правда, вона трохи побита, з хворою ніжкою і кривим оком. Моя мама ніколи не давала мені поламану ляльку.
Дівчинка зістрибнула з лавки та почала підстрибувати на одній нозі:
Я мушу йти, бо тітка казала, що сьогодні прийдуть подруги, і до їхнього приходжу треба гарно вдягнутись. Обіцяла, що потім дасть мені смачний торт. До побачення!
Дівчинка побігла по своїх справах. Я довго сиділа і думала, а всі мої думки крутились навколо доброї тітки Іванки. Навіщо їй ця доброта? Чому вона так прагне, щоб всі вважали її благородною? Як можна спокійно дивитись на дитину, що спить на підлозі, укутавшись у речі своєї мами…
