Після того, як спустився до річки по схилу, Михайло оцінив шанси кота на порожність.
Круті скелі стискали річку, а її рівномірна течія надихала спокій. Монотонні плескіт хвиль об камінки лунали, немов попередження: «Півні на годиннику півні до скидання води» Михайло добре знав цей знак.
За кілометр угору стояла гідраелектростанція. Весняна повінь переповнила водосховище, і напередодні всі господарства вниз за течією отримали повідомлення незабаром почнуть скидати воду, і річка підніметься. Затоплення не очікували: береги крути, але низини на час підуть під воду. Михайло розумів: не завадить ще раз перевірити насосний агрегат раптом десь ослаб кріплення.
Кульгаючи, зі слабким розпопом протезу на лівій нозі, він уважано обійшов територію. Усе було в порядку. Вчора він уже підтягнув труби та паркан, але зайва перевірка ніколи не завадить. Зняв картуз, провів рукою по синім, коротко підстриженим волоссям, розклав невеличкий килимок на камені й сів, розтираючи кульшпі. Нога боліла кожен перепад погоди нагадував про це. Михайло запалив цигарку й став чекати. Він любив дивитися, як відкривають шлюзи. Спочатку чути далекий гуркіт, потім зявляється біла пілля води, а далі потужний потік, що несе гілки, сміття, минулорічне листя. Річка ніби оживає, звільюючись від усього завідялого.
Зняв протез, поклав на бік і, примружившись, спостерігав, як повалене дерево повільно плиться водою потоне чи ні? На півдорозі воно зачепилось за мілину. «Застрягло», констатував Михайло. За десять хвилин, коли почне підніматися вода, його знесеть. Але раптом він помітив щось дивне: серед гілок металась маленька істота. Нахилившись, він розгледів кот. Сірий, мокрий, тіпаючись, він відчайдушно намагався вийнятись вище. Тепер він сидів на верхній гілці, за двадцять метрів від берега, і вчіплявся в неї кігтями.
«Бідаха подумав Михайло. За десять хвилин відкриють шлюз він не виживе». Швидко закріпив протез і прикинув відстань до дерева. Шансів було мало, але він не міг пройти повз. Цей погляд переляканий, але сповнений надії він вже бачив його колись.
Майже три роки тому Михайло служив за контрактом. На «гарячій точці» він був сержантом і разом з молодим солдатом, Дмитром, вирушив у патруль. Вони піднімались гірською стежкою, коли Дмитра влучив снайпер. Куля розтрощила коліно він упав, кричучи від болю. Михайло памятав той погляд німий крик про допомогу й усідання, що будь-яка спроба врятувати може зрештою забрати їх обох.
Не зважаючи, він відкрив вогонь у бік снайпера, щоб відволікти, а потім кинувся до товариша. Кулі свистіли поряд, одна зачепила каску. Але він зумів підтримав Митька за кітель і відтянув за каміння, поки взвод прикривав їх димовими гранатами. А вночі сам наступив на міну Відтоді вони жили без ніг: один без лівої, інший без правої.
Михайло швидко скинув ватянку, схопив килимок і ступив у крижаниту.
